Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Коли я ввійшла до каплиці, він підійшов до мене і дуже сердечно привітав з поліпшенням здоров’я. Оскільки служба почалась, я перервала розмову, розраховуючи потім відновити її, але племінник мій зник до того, як я змогла до нього наблизитися. Не приховаю від вас, що, на мій погляд, він дещо змінився. Але, красуне моя, не поринайте у надмірне занепокоєння і не змушуйте мене розкаятись у моїй довірі до вашого розуму, а головне, будьте певні, що я вважала б за краще засмутити вас, аніж обдурити.

Якщо племінник мій буде, як і раніше, так само відчужений од мене, я, тільки-но мені стане краще, піду побачитися з ним у його кімнату і постараюся з’ясувати причину цієї дивної мани, до якої, я гадаю, ви дещо причетні. Усе, про що мені вдасться дізнатись, я вас повідомлю. А зараз покидаю вас: немає більше сил ворушити пальцями. До того ж, якщо Аделаїда дізнається, що я писала, вона лаятиме мене ввесь вечір. Прощавайте, моя красуне.

Із замку ***, 20 жовтня 17…

Я не маю заслуги бути вам відомим, ваша честь, але знаю, яку безмежну довіру відчуває до вас пані президентша де Турвель, і знаю також, як глибоко ця довіра обґрунтована. Тому я зважуюся, не боячись видатися нескромним, звернутися до вас із проханням про послугу дуже істотну та воістину гідну вашого святого служіння, в якій до того ж пані де Турвель зацікавлена так само, як і я сам.

У моїх руках є важливі документи, що стосуються її, які я не мушу і не хочу передавати їй через посередників, – тільки в її власні руки. У мене немає ніякої можливості сповістити її про це, оскільки з причин, які, можливо, відомі вам безпосередньо від неї, але про які, мені здається, я не маю права повідомляти вас, вона прийняла рішення відмовитися від будь-якого листування зі мною. Рішення це – охоче признаюся – я нині не міг би засудити, бо вона не могла передбачати подій, яких сам я зовсім не чекав і в яких ми змушені визнати втручання сил могутніших, ніж сили людські.

Отже, прошу вас, ваша честь, повідомити їй нові мої наміри та клопотати перед нею про призначення мені, зважаючи на особливі обставини, особистого побачення. Тоді я зміг би частково спокутувати мою провину перед нею благанням про вибачення і, як останню жертву, знищити на її очах єдині збережені свідчення моєї помилки або проступку, в якому перед нею винуватий.

Лише після цього попереднього спокутування наважусь я повергнути до ніг ваших ганебне визнання численних помилок і благати вас про посередництво у примиренні ще набагато важливішому і, як на лихо, набагато важчому. Чи можу я сподіватися, шановний отче, що ви не відмовите мені в допомозі такій насущній і такій для мене дорогоцінній, і що ви зволите підтримати мою слабкість і направите стопи мої по новому шляху, якого я палко жадаю, але – признаюся в цьому, червоніючи від сорому, – сам відшукати не здатний!

Чекаю вашої відповіді з нетерпінням людини, що кається і прагне загладити скоєне нею, і прошу прийняти запевнення у вдячності й глибокій повазі вашого покірного слуги та ін.

P. S. Надаю вам право, шановний отче, якщо ви визнаєте за потрібне, дати цього листа повністю прочитати пані де Турвель, яку я вважатиму обов’язком своїм поважати все життя і в чиїй особі я не перестану шанувати ту, кого небо обрало своїм знаряддям, аби навернути мою душу на стезю доброчесності, явивши мені зворушливе видовище її душі.

Із замку ***, 22 жовтня 17…

Я отримала вашого листа, мій занадто юний друже, але перш ніж висловити вам вдячність за нього, я маю вас покартати і попереджаю, що якщо ви не виправитеся, то я перестану вам відповідати. Послухайте мене, облиште цей розчулено-ласкавий тон, який перетворюється на якусь штучну мову, коли він не є виявом любовного почуття. Хіба дружба говорить таким стилем? Ні, друже мій, у кожного почуття є своя, властива йому мова, а користуватись іншою – означає спотворювати думку, яку прагнеш висловити. Я добре знаю, що наші пані не розуміють звернених до них розмов, якщо вони не перекладені до деякої міри на цей загальноприйнятий жаргон. Але, признаюся, мені здавалося, що я заслуговую на те, щоб ви мене з ними не зрівнювали. Я не на жарт засмучена – можливо, більше, ніж слід було б, – що ви про мене так невірно судили.

Тому в моєму листі ви знайдете лише те, чого бракує вашому: щирість і простоту. Наприклад, я скажу вам, що мені було б дуже приємно бачити вас біля себе, що мені прикро бути оточеною тільки людьми, що наганяють на мене нудьгу, замість тих, хто мені подобається. А ви цю ж саму фразу перекладаєте так: навчіть мене жити там, де вас немає! Таким чином, якщо, припустімо, ви перебуватимете біля своєї коханої, то не зможете існувати в її товаристві без мене як третьої особи? Яке безглуздя! А ці жінки, яким бракує тільки одного, – бути мною , можливо, ви вважаєте, що і вашій Сесілі цього не вистачає? Але ось куди заводить мова, якою нині зловживають настільки, що вона стає безглуздішою за жаргон компліментів і перетворюється на суцільні формули, в які віриш не більше, ніж у найпокірнішого слугу .