Шодерло Лакло - Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Друже мій, пишіть мені лише для того, щоб висловлювати свої справжні думки та почуття, і не посилайте мені набір фраз, які я знайду сказаними краще або гірше в будь-якому модному романі. Сподіваюся, ви не розсердитеся на те, що я вам зараз кажу, навіть якщо виявите в моїх словах деяку частку роздратування. Бо я не заперечую, що відчуваю його, але, щоб уникнути навіть натяку на помилку, за яку я вам щойно докорила, я не скажу вам, що це роздратування, можливо, посилилося від розлуки з вами. Мені здається, що за всіх обставин ви варті більшого, ніж один процес і два адвокати, і, можливо, навіть більше, ніж відданий Бельрош.

Як бачите, замість того щоб засмучуватися моєю відсутністю, вам слід було б радіти: адже ніколи ще я не говорила вам таких люб’язностей. Здається, я заразилася вашим прикладом і приймаю з вами манірно-розчулений тон. Але ні, я вважаю за краще триматися свого щиросердя: лише воно може бути свідченням моєї ніжної дружби і співчуття, нею навіяного. Як радісно мати юного друга, чиє серце віддане іншій жінці! Не всі жінки зі мною погодяться, але така моя думка. Мені здається, що з набагато більшим задоволенням віддаєшся почуттю, яке тобі нічим не загрожує. Тому я перейняла на себе, можливо, і дуже рано, роль вашої повірниці. Але ви вибираєте собі таких юних коханих, що змусили мене вперше відчути, що я починаю старіти! Ви добре робите, що готуєте себе до такої тривалої постійності, і я всім серцем бажаю, щоб вона виявилася взаємною.

Ви маєте рацію, підкоряючись чутливим і благородним аргументам , які, як ви повідомляєте, віддаляють ваше щастя . Тривалий самозахист – єдина заслуга, що залишається тим, хто не завжди може встояти. Для всякої іншої, окрім такої дитини, як мала Воланж, я вважала б невибачним не вміти ухилитися від небезпеки, про яку вона достатньо попереджена, позаяк уже сама освідчується у своєму коханні. Ви, чоловіки, уявлення не маєте про те, що таке доброчесність і чого варто поступитися нею! Але хоч трохи розсудлива жінка мусить розуміти, що, не кажучи вже про гріх, навіть слабкість для неї – найбільше нещастя. І я і в думці не маю, щоб жінка могла їй піддатись, якщо хоч хвилинку над цим розміркувала.

Не повставайте проти цієї думки, вона ж бо головним чином і прив’язує мене до вас. Ви рятуєте мене від небезпек любові. І хоча я досі й без вас уміла від неї захищатись, я згодна бути вам вдячною за допомогу і за це любитиму вас іще більше й міцніше.

А насамкінець, ласкавий мій кавалере, хай береже вас Господь.

Із замку ***, 22 жовтня 17…

Я сподівалася, мила дочко моя, що зможу нарешті заспокоїти вас, але з гіркотою бачу, що лише посилю вашу тривогу. Та все ж не турбуйтеся: племінникові моєму зовсім не загрожує небезпека, і не можна навіть сказати, щоб він був по-справжньому хворий. Але з ним дійсно відбувається щось дивне. Нічого не можу в цьому зрозуміти, але я вийшла з його кімнати вкрай засмучена, можливо, навіть у деякому страху, і тепер розкаююся в тому, що змушую вас поділяти зі мною цей страх, хоча й не можу втриматися від того, щоб не поговорити з вами про нього. Ось моя розповідь про те, що сталося: можете не сумніватися в її точності, бо, якби прожила я ще вісімдесят років, не забула б враження, яке справила на мене ця сумна сцена.

Отже, сьогодні вранці я була у племінника. Коли я ввійшла, він писав: стіл його завалений був різними паперами, над якими він, мабуть, працював. Він був такий поринутий у цю справу, що я вже дійшла до середини кімнати, а він іще навіть не повернув голови, щоб подивитися, хто увійшов. Я відразу помітила, що, ледве побачивши мене, він постарався надати своєму обличчю спокійного виразу, і, можливо, саме ця обставина і змусила мене придивитися до нього уважніше. Щоправда, він був напіводягнений і не причесаний, але я побачила його блідим і виснаженим; особливо змінилися риси його обличчя. В очах його зазвичай, як ви знаєте, жвавих і веселих, були помітні печаль і туга. Словом, між нами кажучи, я не хотіла б, щоб ви бачили його в такому стані. Бо видовище це було дуже зворушливим і, думаю, дуже здатним викликати в жінці ніжну жалість – одну з найнебезпечніших пасток любові.

Хоча все це і уразило мене, я, одначе, почала розмову так, немов нічого не помітила. Спершу запитала його про здоров’я; він не відповів мені, що почуває себе добре, але і не сказав ясно, що хворий. Тоді я почала скаржитися на його самітництво, яке починає бути схожим на своєрідну манію, і прагнула при цьому надати своєму докору деякої жартівливості. Але на це він тільки мовив проникливим тоном: «Так, не заперечую, це ще одна моя провина, але я спокутуватиму її разом з іншими». Вигляд його ще більше, ніж ці слова, дещо збив з мене удавану веселість, і я зразу ж поспішила сказати йому, що він надто багато значення надає простому дружньому докору.