Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Розсміялася.

– Я не маю ще тридцяти.

– То правда, – сказав Клерфе й випустив її з обіймів. – Я постійно про це забуваю. Але маю враження, ніби за ці три місяці ти постаріла принаймні на п’ять років, так ти змінилася. Ти стала на п’ять років гарніша. І на десять небезпечніша.

Вони грали спочатку у великих залах, а потім, коли ці зали спорожніли, перейшли в менші, де ставки були вищі. Клерфе почав вигравати. Він грав спочатку в «trente et quarante». Потім перейшов до рулетки, де максимальна ставка була вища, ніж за іншими столами.

– Побудь зі мною, – сказав він Ліліан. – Ти приносиш щастя.

Клерфе ставив на «дванадцять», на «двадцять два» і на «дев’ять». Помалу Клерфе програв майже всі свої жетони. У нього залишилося їх якраз стільки, щоб ще раз зробити максимальну ставку. Він поставив на «червоне». Випало «червоне». Половину виграшу він відклав, решту знову поставив на «червоне». «Червоне» випало вдруге. Він знову поставив максимальну ставку. «Червоне» випало ще двічі. Перед Клерфе тепер лежала ціла купа жетонів. Інші гравці в залі зацікавилися його грою. Стіл Клерфе виявився раптом оточеним людьми. Ліліан побачила, що до рулетки підходить Фіола. Він посміхнувся їй і поставив на «чорне». «Червоне» випало знову. Під час наступного кола чорне поле було всуціль покрите жетонами максимальної ставки. Навколо столу в три ряди юрбилися гравці. Майже всі вони грали проти Клерфе. Тільки худа стара у вечірній сукні з голубої вуалі ставила, як і він, на «червоне».

У залі запала тиша. Кулька застукала знову, стара почала чхати. «Червоне» випало ще раз. Фіола зробив Клерфе знак бути обережним, адже колись серія везінь повинна закінчитися. Клерфе похитав головою і знову поставив максимальну ставку на «червоне».

– Він з’їхав з глузду, – сказав хтось позаду Ліліан.

Стара, яка вже заховала було свій виграш, в останню мить знову поставила все на «червоне». У тиші, що запанувала, було чутно, як вона голосно почала дихати, а потім затримала подих. Вона намагалася більше не чхати. Жовта рука старої лежала, мов кіготь, на зеленому сукні. Перед нею на столі була маленька зелена черепаха – талісман.

Знову випало «червоне». Стара зовсім втратила голову.

– Приголомшливо! – сказала якась жінка до Ліліан.

– Хто це?

На номери вже майже ніхто не ставив. По всіх залах розлетілася чутка про небувалу серію. Рядами вишикувалися гірки жетонів на великі суми: усі ставили на «чорне». «Червоне» випало сім разів підряд, колір мусив би змінитися. Тільки Клерфе продовжував, як і раніше, ставити на «червоне». В останню секунду стара від хвилювання поставила на червоне поле черепаху. Не встигла вона виправити свою помилку, як залом прокотився гомін. Знову випало «червоне».

– На жаль, мадам, ми не можемо подвоїти вашу черепаху, – сказав круп’є, посуваючи до неї через стіл тварину з головою мудрою і древньою.

– Де мій виграш?! – заскрипіла стара.

– Даруйте, мадам, але ви не зробили ставки й навіть не заявили про неї.

– Адже ви бачили, що я хотіла поставити! Цього достатньо.

– До того як кулька впала, ви повинні або зробити ставку, або заявити про неї.

Стара із злістю роззирнулася.

– Faites vos jeux, [5] Робіть ставки ( фр. ). – байдуже сказав круп’є.

Клерфе знову поставив на «червоне». Розгнівана стара поставила на «чорне». Інші теж поставили на «чорне». Фіола поставив на «шістку» і на «чорне». Випало знову «червоне».

Клерфе забрав свій виграш. Потім підсунув круп’є кілька жетонів і встав.

– Ти й справді принесла мені щастя, – сказав він Ліліан.

Він не відходив від столу, поки кулька не зупинилася. Випало «чорне».

– Бачиш, іноді в людини з’являється шосте чуття.

Ліліан усміхнулася. «Якби ж ти мав його ще й у коханні», – подумала вона. До них підійшов Фіола.

– Вітаю вас. Припинити гру вчасно – це найбільше мистецтво. – Фіола обернувся до Ліліан. – Ви не вважаєте?

– Не знаю. Я ніколи не мала оказії переконатися.

Фіола засміявся.

– Не вірю. Ви зникли з Сицилії, закрутивши безліч голів. Потому ви приїхали до Рима й випарувалися, як камфора. А у Венеції, як мені повідомили по секрету, вас ніде не могли розшукати.

Вони пішли в бар, щоб відсвяткувати щасливу гру Клерфе.

– Мені здається, що виграшу якраз достатньо, щоб відразу ж перебудувати будинок, – сказав Клерфе, сяючи.

– Завтра ти можеш усе програти.

– Ти цього хочеш?

– Звичайно, ні.

– Я більше не гратиму, – пообіцяв Клерфе. – Ми збережемо всі гроші. І я облаштую для тебе в саду басейн.