Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Клерфе посміхнувся:

– Я забобонний. І не відповідаю на такі питання, та ще перед самими перегонами.

«Сьогодні ніч Оберона, – думала Ліліан, танцюючи то з Фіолою, то з Торріані. – Усе тут зачароване: це яскраве світло, ці сині тіні й саме життя, яке здається і реальним, і примарним водночас. Зовсім не чутно кроків, усі безшумно ковзають під музику. Так я собі це й уявляла, сидячи серед снігів у своєму покої з діаграмою температури на поручні ліжка і слухаючи радіоконцерти з Неаполя і Парижа. У таку ніч біля моря, коли світить місяць і кожен подих вітру приносить запах мімоз та квітучих помаранчів, здається, неможливо померти. Люди сходяться і, хвильку побувши разом, губляться в натовпі, щоб знову опинитися в чиїхось обіймах, обличчя змінюються, але руки раз у раз ті самі. Чи справді ті самі? Там сидить мій коханий разом з меланхолійною людиною, яка на коротку мить стала власником цього казкового саду, я знаю, вони розмовляють про мене. Напевно, говорить тужливий Леваллі, він хоче дізнатися те, про що запитував мене, – мою таємницю. Здається, є така стара казка, як карлик крадькома сміявся з усіх, бо ніхто не міг розкрити його секрету. Ніхто не міг вгадати його ім’я». Ліліан посміхнулася.

– Про що ви подумали? – запитав Фіола.

– Я згадала казку про людину, таємниця якої полягала в тому, що ніхто не знав її імені.

Фіола посміхнувся. На його засмаглому обличчі зуби здавалися удвічі білішими, ніж в інших людей.

– Може, це і є ваша таємниця? – запитав він.

Ліліан похитала головою.

– Яке значення має ім’я?

Фіола поглянув на гроно матерів під пальмами.

– Для деяких людей ім’я є всім.

Танцюючи поблизу Клерфе, Ліліан зауважила, що він дивиться на неї в задумі. «Він мене тримає, а я його кохаю, – подумала вона, – бо він при мені й ні про що не питає. Коли почне питати? Маю надію, що ніколи. Можливо, ніколи. Ми не матимемо на це часу».

– Ви так посміхаєтеся, наче дуже щасливі, – сказав Фіола. – Можливо, ваша таємниця в цьому?

«Яке безглузде питання, – міркувала Ліліан. – Невже йому ще не розтлумачили, що ніколи не можна запитувати жінку, чи щаслива вона?»

– У чому ж ваша таємниця? – поцікавився Фіола. – У великому майбутньому?

Ліліан знову похитала головою.

– Жодного майбутнього. Ви не уявляєте, як це багато що спрощує.

– Ось подивитися на Фіолу, – сказала стара графиня Вітеллеші в компанії матерів, – можна подумати, що окрім цієї незнайомки тут немає жодної молодички.

– Нічого дивного, – відповіла Тереза Маркетті. – Якби він стільки ж танцював з якоюсь із наших панночок, його б уже вважали наполовину зарученим, і брати цієї панночки потрактували б це за образу, якби він із нею не одружився.

Вітеллеші пильно подивилася в бінокль на Ліліан.

– Звідки вона з’явилася?

– Вона не італійка.

– Бачу. Напевно, якесь схрещення.

– Як і я, – уїдливо зауважила Тереза Маркетті. – У мені тече американська, індіянська та іспанська кров. Проте я виявилася дуже милою, коли врятувала Уго Маркетті за допомогою доларів свого татка від щурів у його напівзруйнованому палаццо, облаштувавши там лазнички й уможлививши Уго гідно утримувати своїх метрес.

Графиня Вітеллеші вдала, ніби нічого не чує.

– Вам легко казати. Маєте одного сина й рахунок у банку. А я маю чотирьох доньок і борги. Фіолі пора одружитися. До чого ми докотимося, якщо багаті й такі нечисленні кавалери пошлюблять англійських манекенниць. Тепер це стало модним. Країна буде розграбована.

– Треба видати закон, що забороняє це, – продовжувала Тереза Маркетті іронічно. – Добре б заборонити також їхнім молодшим братам, у яких немає засобів, одружуватися з багатими американками: адже ті не знають, що після бурхливої дошлюбної любові їх чекає самотнє ув’язнення в гаремі свого чоловіка.

Графиня знову вдала, ніби не чує. Вона інструктувала своїх обох доньок. Фіола зупинився біля одного зі столиків. Ліліан звільнила його й дозволила Торріані відвести себе до Клерфе.

– Чому ти не танцюєш зі мною? – запитала вона Клерфе.

– Я з тобою танцюю, – відповів він, – не встаючи з місця.

Торріані розсміявся.

– Він не любить танцювати. Надто пихатий.

– Це правда, – визнав Клерфе. – Я танцюю слабенько. Ти, Ліліан, маєш це пам’ятати з «Палас Бару».

– Я давно вже забула.

Вона повернулася з Торріані на майданчик. Леваллі знову підсів до Клерфе.

– Темне полум’я, – сказав він. – Або кинджал. Чи не вважаєте, що ці підсвічені скляні плити насправді є несмаком? – поцікавився за хвилю роздратовано. – Місяць світить досить яскраво. Луїджі! – покликав він. – Загаси світло під майданчиком і принеси пляшку старої ґраппи. Вона мене засмучує, – сказав він раптом, звертаючись до Клерфе, а його обличчя в темряві набрало похмурого вигляду. – Краса жінки мене засмучує. Чому?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x