Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Эрих Ремарк - Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Клуб семейного досуга, Жанр: Проза, Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Різні часи, різні люди, різні життєві обставини… Але для Ремарка і його героїв поряд завжди була війна – як передчуття, як сувора дійсність, як болючий спомин. Вона трощила долі, безжально позбавляла ілюзій, крала батьківщину, родину, надію… Але що жорстокішими були випробування, то більше цінувалися відвага й мужність, незнищенна жага до життя. І навіть у найтемніші часи не згасало полум’я самопожертви, справжньої дружби, щирого кохання…

Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Ні. Чекаю, поки Рут зміцніє.

– Добре. – Лєбенталь вийняв з кишені американську авторучку і щось записав. – Ось, моя адреса в місті. Про всяк випадок…

– Звідки в тебе авторучка? – спитав Берґер.

– Виміняв. Американці шаленіють за сувенірами з табору.

– Що?

– Вони збирають сувеніри. Все без розбору. Пістолети, кинджали, відзнаки, батоги, прапори – це добрий ґешефт. Я зробив ґрунтовні запаси, треба ж дбати про справу.

– Лео, – сказав Берґер. – Як добре, що ти є.

Лєбенталь беземоційно кивнув.

– Ти наразі залишишся?

– Так. Поки побуду тут.

– Тоді ми з тобою бачитимемося час до часу. Я ночуватиму в місті, а їсти приходитиму сюди.

– Я так і думав.

– Звісно. Цигарок маєш вдосталь?

– Ні.

– Ось. – Лєбенталь витяг з кишені дві запаковані пачки і дав по одній Берґерові й Бухерові.

– Що в тебе ще є? – спитав Бухер.

– Консерви. – Лєбенталь поглянув на свій годинник. – Мені час іти…

Він витяг з-під свого ліжка новий американський дощовик і надягнув його. Ніхто вже нічого не казав. Вони б не здивувалися, якби виявилося, що надворі його чекає машина.

– Не згубіть адреси, – сказав він Бухерові. – Було би прикро, якби ми більше не побачилися.

– Ми йдемо разом, – повідомив Агасфер. – Карел і я.

Вони стояли перед Берґером.

– Залиштеся ще на кілька тижнів, – сказав він. – Ви ще не досить зміцніли.

– Ми хочемо геть звідси.

– Знаєте, куди підете?

– Ні.

– То чого ж ви йдете?

Агасфер зробив невиразний жест.

– Тут ми набулися.

Він був одягнений у старомодний сіро-чорний плащ із довгим, аж до ліктів, коміром, як у візника. Його для Агасфера пристарав Лєбенталь, він уже взявся до справ. Плащ належав гімназійному професорові, який загинув під час останнього бомбардування. Одяг Карела був скомбінований із різних видів американської уніформи.

– Карелові треба йти, – сказав Агасфер.

Надійшов Бухер, він роздивлявся Карелів костюм.

– Що то на тобі таке?

– Його всиновили американці. Той полк, що перший пробився сюди. Вони прислали за ним джип, частину дороги я поїду з ним.

– Тебе теж усиновили?

– Ні. Я просто під’їду трохи.

– А тоді?

– Тоді? – Агасфер дивився в долину, його плащ лопотів на вітрі. – Є стільки таборів, де я мав знайомих…

Берґер поглянув на нього. «Добре його вбрав Лєбенталь, – подумав він, – має вигляд пілігрима. Ходитиме від табору до табору. Від могили до могили. Хоча якому в’язневі дістався такий люксус, як могила? Що ж він тоді збирається шукати?»

– Ти знаєш, – повів Агасфер. – Буває ж, що когось зустрінеш просто на вулиці, зовсім несподівано.

– Так, старий.

Вони дивилися, як віддаляються дві постаті.

– Дивно, що ми отак розходимося, – сказав Бухер.

– Ти теж скоро підеш?

– Так. Але ми не повинні просто так загубитися.

– Повинні, – відказав Берґер. – Повинні.

– Після всього пережитого тут ми мали б колись зустрітися.

– Ні.

Бухер підвів погляд.

– Ні, – повторив Берґер. – Ми не маємо забути. Але нам не треба робити з цього культ. Інакше ми назавжди залишимося в тіні цих проклятих веж.

Малий табір спорожнів. Його вичистили, а мешканців розмістили у робочому таборі та казармах СС. Використали потоки води, купу мила і засобів дезінфекції, але запах смерті, бруду й злигоднів досі висів над ним. У паркані з колючого дроту всюди поробили проходи.

– Думаєш, ти не стомишся? – спитав Бухер у Рут.

– Ні.

– Тоді ходімо. Який нині день?

– Четвер.

– Четвер. Добре, що дні знову мають назви. Тут у них були лише номери. Сім у тижні. Всі однакові.

Вони отримали документи в адміністрації табору.

– Куди підемо? – спитала Рут.

– Туди. – Бухер показав на пагорб з білим будинком. – Спершу підемо туди і поглянемо на нього зблизька. Він приніс нам щастя.

– А тоді?

– Тоді? Можемо повернутися сюди. Тут є їжа.

– Не повертаймося. Ніколи.

Бухер заскочено поглянув на Рут.

– Добре. Чекай. Я принесу наші речі.

Речей було небагато, але вони мали хліб на кілька днів і дві бляшанки згущеного молока.

– Ми справді йдемо? – спитала вона.

Він бачив напруження на її обличчі.

– Так, Рут, – відповів.

Вони попрощалися з Берґером і пішли до хвіртки, вирізаної в паркані з колючого дроту. Вони, хоч і не відходили далеко, вже кілька разів були за межами табору, та, стоячи по інший бік паркана, щоразу однаково хвилювалися. Невидимо присутніми ще здавалися електричний струм і кулемети, точно націлені на цю голу доріжку. Щойно зробили перший крок за паркан, їхні серця затріпотіли. А тоді вони ступили в безмежний світ.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x