Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Праведне небо! -

Який жувальний апарат!

Який хліб! —

Коли він проковтнув останній шматок, ми в’їхали в місто Монтрей.

В усій Франції, на мою думку, немає міста, яке було б на карті красивіше, ніж Монтрей; – на поштовому довіднику він, треба признатися, має вигляд набагато гірший, але коли ви в нього приїжджаєте, – вигляд у нього, справді, найжалюгідніший.

Але в нім є тепер одна принада; дочка власника заїжджого двору. Вона жила вісімнадцять місяців у Ам’єні і шість у Парижі, проходячи своє навчання; тому вона в’яже, шиє, танцює і знає маленькі прийоми кокетування досконало. —

Шахрайка! Повторюючи їх протягом п’яти хвилин, що я стояв і дивився на неї, вона спустила, принаймні, дюжину петель на білій нитяній панчосі. – Так, так, – я бачу, лукаве дівчисько! – вона довга і вузька – тобі не потрібно заколювати її шпилькою біля коліна – вона поза сумнівом твоя – і прийдеться тобі якраз. —

– Адже навчила ж Природа це створіння тримати великий палець, як у статуї! —

Але оскільки цей зразок вартий великих пальців усіх статуй – не кажучи про те, що в мене на додачу всі її пальці, якщо вони можуть у чому-небудь мені допомогти, – і позаяк Жанетон (так її звати) до того ж так вдало сидить для замальовки, – то не малювати мені більше ніколи або, вірніше, бути мені в малюванні до кінця днів моїх упряжним конем, який тягне з усієї сили – якщо я не намалюю її зі збереженням усіх пропорцій і таким упевненим олівцем, немовби вона стояла переді мною, обтягнута мокрим полотном. —

– Але ваші милості вважають за краще, щоб я подав їм довжину, ширину та висоту тутешньої парафіяльної церкви або намалював фасад абатства Сент-Остреберт, перенесений сюди з Артуа, – які, я гадаю, перебувають у тому ж стані, в якому залишені були мулярами й теслярами, – і залишаться такими ще років п’ятдесят, якщо віра в Христа проіснує цей термін, – отже, у ваших милостей і ваших превелебностей є час виміряти їх на дозвіллі – але хто хоче виміряти тебе, Жанетон, має це зробити тепер, – ти несеш у собі самій начала зміни; пам’ятаючи негаразди швидкоплинного життя, я б ні на хвилину за тебе не поручився; раніше ніж двічі пройдуть і кануть у вічність дванадцять місяців, ти можеш розтовстіти, як гарбуз, і втратити свої форми – або пов’янути, як квітка, і втратити свою красу – більш того, ти можеш збитися на манівці – і втратити себе. – Я б не поручився й за тітку Діну, коли б вона була жива, – та що говорити, не поручився б навіть за портрет її – хіба тільки його написав Рейнольдс. —

– Але провалитися мені на цьому місці, якщо я продовжуватиму свій малюнок після того, як назвав цього сина Аполлона.

Доведеться вам задовольнятись оригіналом; якщо під час вашого проїзду через Монтрей вечір випаде погожий, ви його побачите з дверець вашої карети, коли мінятимете коней; але краще б вам, якщо у вас немає таких поганих причин квапитись, як у мене, – краще б вам залишитися. – Жанетон трохи набожна, але ця якість, сер, на три дев’ятих на вашу користь. —

– Господи, допоможи мені! Я не в змозі був узяти жодної взятки: програвся геть-чисто.

Узявши все це до уваги і згадавши, крім того, що Смерть, можливо, набагато ближче від мене, ніж я уявляв, – Я бажав би бути в Аббевілі, – сказав я, – хоч би тільки для того, щоб подивитись, як розчісують і прядуть шерсть, – ми рушили в дорогу —

De Montreuіl a Nampont – poste et demі [330]

De Nampont a Bernay – poste [331]

De Bernay a Nouvіon – poste [332]

De Nouvіon a Abbevіlle – poste [333]

– але всі чесальники і прядильниці вже були в ліжках.

Які незліченні вигоди дає подорож! Правда, вона іноді гарячить; але проти цього є ліки, про які ви можете вивідати з наступного розділу.

Якби я мав можливість виговорити умови в контракті зі Смертю, як я домовляюся зараз із моїм аптекарем, де і як я скористаюся його клістиром, – я б, звичайно, рішуче заперечував проти того, щоб вона за мною з’явилась у присутності моїх друзів; ось чому, варто мені тільки серйозно замислитися про подробиці цієї страшної катастрофи, які зазвичай пригнічують мене і мучать не менше, ніж сама катастрофа, як я незмінно опускаю завісу: і благаю Розпорядника всього сущого влаштувати так, аби вона наздогнала мене не вдома – а в якому-небудь порядному готелі. – Вдома, я знаю, – засмучення друзів і останні знаки уваги, які побажає зробити мені тремтяча рука блідого співчуття, витираючи мені лоб і поправляючи подушки, так понівечать мені душу, що я помру від недуги, про яку й не здогадується мій лікар. – У готелі ж небагато послуг, які мені буде потрібно; обійдуться мені в декілька гіней і їх буде зроблено мені без хвилювання, але точно й уважно. – Одне зауважте: готель цей має бути не такий, як в Аббевілі, – навіть якби у цілому світі не було іншого готелю, я б викреслив його з мого контракту; отже…