Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Отже, рухаючись з усією доступною для мене швидкістю, з

Еї-о-клоше я прибув у Флікскур,

з Флікскура я прибув у Пекіньї і

з Пекіньї я прибув у Ам’єн,

місто, відносно якого мені нічого вас повідомити крім того, що я вже повідомив раніше – а саме – що Жанетон ходила там до школи. —

В усьому списку дрібних прикростей, яким випадає надувати вітрила мандрівника, немає докучливішої і болючішої, ніж та, яку я збираюсь описати, – і від якої (якщо тільки для її запобігання ви не посилаєте вперед кур’єра, як це робить багато хто) немає порятунку, вона полягає в тому, що, коли б ви були в щасливому бажанні поспати – хоч би ви проїздили по прекрасній місцевості – по найкращих дорогах – і в найспокійнішій у світі кареті – більш того, коли б ви були навіть упевнені, що могли б проспати п’ятдесят миль підряд, жодного разу не розплющивши очей – та що я говорю: якби вам було доведено з такою ж переконливістю, з якою вам може бути доведено яку-небудь істину Евкліда, що, заснувши, ви б почувалися в усіх відношеннях так само добре, як і не спавши, – можливо, навіть краще, – все-таки плата подорожніх, що неухильно повторюється на кожній станції, – необхідність засовувати з цією метою руку в кишеню, діставати звідти і відлічувати три ліври п’ятнадцять су (по одному су) кладуть край вашому благому наміру, – в усякому разі, ви не в змозі його здійснити понад шість миль (чи понад дев’ять, якщо їдете півтори станції) – хоч би йшлося про порятунок вашої душі.

– Але я покінчу з ними, – сказав я, – загорну три ліври п’ятнадцять су в папірець і всю дорогу триматиму їх напоготові, затиснувши в кулак. Тепер від мене буде потрібно всього лише, – сказав я (зібравшись поспати), – спокійно опустити це в капелюх мого поштаря, ні слова йому не сказавши. – Але тут бракує двох су на чай – або попалася монета в дванадцять су Людовика XІV, яка не є в обігу, – або з останньої станції залишилося боргу лівр і декілька ліарів, про яких мсьє забув, ці сперечання (оскільки вві сні неможливо сперечатися по-справжньому) вас будять, усе-таки солодкий сон іще можна повернути, плоть іще може взяти гору над духом і вичухатися від цих ударів – але тут виявляється, о Боже! що ви заплатили тільки за одну станцію – а проїхали півтори; це примушує вас вийняти довідник поштових доріг, друк у якому такий дрібний, що мимоволі доводиться розплющити очі, тоді пан кюре пригощає вас пучкою тютюну – або бідолашний солдат показує вам свою ногу – або чернець простягає свій кухоль – або жриця водоймища бажає змочити ваші колеса – вони цього не потребують – але вона присягається своєю жрецькою гідністю (повертаючи вам ваш вислів), що змочити їх необхідно. – Таким чином, вам доводиться міркувати з усіх цих питань або подумки їх обговорювати; ваші інтелектуальні здібності від цього зовсім прокинулися – спробуйте тепер знову їх приспати, якщо можете.

Коли б не було однієї з таких пригод, я б проїхав, нічого не помітивши, повз стайні Шантильї. —

– Але оскільки поштар спочатку висловив припущення, а потім почав стверджувати мені просто в обличчя, що на монеті два су немає клейма, то я розплющив очі, щоб самому впевнитись, – і, побачивши клеймо так само ясно, як свій ніс, – у гніві вискочив із карети і побачив усе в Шантильї в похмурому світлі. – Я зробив пробу на відстані всього трьох з половиною станцій, але вважаю це кращим у світі стимулом швидкої їзди; адже оскільки в такому стані мало що здається вам привабливим, – у вас немає нічого або майже нічого, що б вас зупиняло; ось чому я проїхав Сен-Дені, навіть не повернувши голови у бік абатства —

– Пишність їх скарбниці! яка нісенітниця! – якщо не брати до уваги коштовностей, які, на додаток, усі фальшиві, я б не дав трьох су ні за одну річ, яка там перебуває, окрім ліхтаря Іуди [339]– та і за нього дав би тільки тому, що вже сутеніє і він міг би мені знадобитися.

– Лясь-лясь – лясь-лясь – лясь-лясь – так це Париж! – сказав я (все в тому ж похмурому настрої!), – це Париж! – гм! – Париж! – вигукнув я, повторивши це слово втретє —

Перший, найкрасивіший, найблискучіший. —

Вулиці, проте ж, брудні.

Але вигляд його, я вважаю, кращий, ніж запах – лясь-лясь – лясь-лясь. – Скільки галасу ти здіймаєш! – неначе цим добрим людям дуже треба знати, що якийсь блідолиций чоловік, одягнений у чорне, має честь приїхати в Париж о дев’ятій вечора з поштарем у буро-жовтому каптані з червоним атласним обшлагом – лясь, лясь-лясь, лясь-лясь, лясь. – Я бажав би, щоб твій бич —