Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Це поступово з’ясується само собою. – Я тільки наполягаю на тому, що я не зобов’язаний давати визначення, що таке любов; і доти, поки я буду в змозі розповідати зрозуміло мою історію, користуючись просто словом любов і не пов’язуючи його з іншими уявленнями, крім тих, які властиві мені разом з іншими людьми, навіщо мені вступати з ними в розбіжність завчасно? – Коли рухатися таким чином далі буде неможливо – і я зовсім заплутаюсь у цьому таємничому лабіринті, – ну, тоді моя думка, певна річ, прийде мені на виручку – і виведе мене з нього.

Тепер же, сподіваюся, мене достатньо зрозуміють, якщо я скажу читачеві, що дядько Тобі закохався.

Не те щоб цей вислів був мені скільки-небудь до душі; адже сказати, що людина закохалася, – або що вона глибоко закохана, – або по вуха закохана, – а іноді навіть пішла в любов із головою, – означає створити уявлення, що любов певною мірою нижча за людину. – Ми повертаємося, таким чином, до думки Платона, яку, при всій божественності цього автора, – я вважаю вартою осуду та єретичною. – Але годі про це.

Отже, нехай любов буде чим їй хочеться, – дядько Тобі закохався.

І цілком можливо, друже читачу, що при такій спокусі – й ти б закохався; бо ніколи очі твої не споглядали й жадання твоє не бажало нічого більш жаданого, ніж вдова Водмен.

Щоб правильно це уявити, – звеліть подати перо та чорнило, – папір же до ваших послуг. – Сідайте, сер, і намалюйте її за вашим смаком – якомога більш схожою на вашу коханку – і настільки несхожою на вашу дружину, наскільки дозволить вам совість, – мені це однаково – робіть так, як вам подобається.

– Чи бувало коли-небудь на світі що-небудь таке чарівне! – таке досконале!

У такому разі, вельмишановний добродію, чи міг дядько Тобі встояти проти такої спокуси?

Тричі щаслива книго, в тобі буде, принаймні, одна сторінка, яку не очорнить Злість і не зможе неправдиво витлумачити Невігластво.

Оскільки ще за два тижні до того, як це сталося, Сузанну сповіщено було особливим посланням місіс Бригітти про те, що дядько Тобі закохався в її пані, – і наступного дня вона виклала зміст цього послання моїй матері, – то і я маю право зайнятися любовними пригодами дядька Тобі за два тижні до того, як вони почалися.

– Я скажу вам новину, містере Шенді, – мовила моя мати, – яка вас дуже здивує. —

Батько тримав на той час одне зі своїх других ліжок правосуддя й роздумував про тягар шлюбу, коли мати порушила мовчання.

– Мій дівер Тобі, – сказала мати, – збирається одружуватися з місіс Водмен.

– Отже, – сказав батько, – йому вже до кінця життя не вдасться полежати у своєму ліжку діагонально.

Батька страшенно дратувало те, що моя мати ніколи не запитувала значення речей, яких вона не розуміла.

– Що вона жінка неписьменна, – казав батько, – таке вже її нещастя, – але вона могла б задавати питання. —

Моя мати ніколи їх не задавала. – Коротше кажучи, вона покинула землю, так і не дізнавшись, чи обертається вона, чи стоїть нерухомо. – Батько тисячу разів із великою готовністю їй це пояснював, – але вона завжди забувала.

З цієї причини розмова між ними рідко складалася більше ніж із пропозиції – відповіді – та заперечення; після чого зазвичай наставав передих у декілька хвилин (як у випадку зі штаньми), і потім вона знову тривала.

– Якщо він одружується, нам від цього буде гірше, – мовила мати.

– Ні крапельки, – сказав батько, – він же може пустити свої засоби на вітер як цим, так і будь-яким іншим способом.

– Зрозуміло, – сказала мати; на цьому й закінчилися пропозиція – відповідь – і заперечення, як я вам сказав.

– Це його також дещо розважить, – сказав батько.

– Вельми, – відповіла мати, – якщо у нього будуть діти. —

– Хай Бог боронить, – сказав до себе батько, – * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *.

Тепер я починаю входити по-справжньому в мою роботу і не сумніваюся, що за допомогою рослинної їжі та утримування від гарячих страв мені вдасться продовжувати історію дядька Тобі й мою власну по стерпній прямій лінії.

Досі ж такі були чотири лінії, по яких я рухався в першому, другому, третьому та четвертому томах. – У п’ятому я тримався по-молодецьки – точна лінія, по якій я рухався, була така: