Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Але в цьому винен мій батько; і якщо коли-небудь буде анатомовано мій мозок, ви без окулярів розгледите, що батько залишив там товсту нерівну нитку на зразок тієї, яку можна іноді бачити на бракованому шматку батисту: вона тягнеться в усю довжину шматка, і так нерівно, що ви не в змозі викроїти з нього навіть ** (тут я знову поставлю дві зірочки) – або стрічечку, або напальник без того, щоб вона не показалася або не відчувалася. —

Quanto іd dіlіgentіus іn lіberіs procreandіs cavendum, [307]говорить Кардан. [308]Зміркувавши все це і взявши до уваги, що, як ви бачите, для мене фізично неможливе повернення до початкового пункту —

Я починаю розділ заново.

Я сказав читачеві-християнинові на початку розділу перед апологетичною промовою дядька Тобі, – хоча там я вжив не той троп, яким скористаюся тепер, – що Утрехтський мир трохи не породив такої ж відчуженості між дядьком Тобі та його коником, яку він створив між королевою й іншими союзними державами.

Іноді людина злізає зі свого коня в обуренні, мовби кажучи йому: «Скоріше я до кінця днів моїх ходитиму пішки, сер, аніж погоджуся проїхати хоч би милю на вашій спині». Але про дядька Тобі не можна було сказати, що він зліз зі свого коника з таким почуттям; бо він, суворо кажучи, не злізав із нього зовсім, – скоріше, кінь скинув його з себе – і навіть певною мірою зрадницьки, що здалося дядькові Тобі вдесятеро образливішим. Нехай жокеї політичні залагоджують цю історію як хочуть, – а тільки, повторюю, вона породила деяку холодність між дядьком Тобі та його коником. Від березня до листопада, тобто все літо після підписання мирних статей, дядько не потребував у нім, якщо не брати до уваги коротких прогулянок зрідка, щоб подивитися, чи руйнуються укріплення та гавань Дюнкерка, згідно з умовою в договорі.

Французи все те літо виявляли так мало готовності приступити до цієї роботи, і мсьє Тугге, делегат від влади Дюнкерка подав стільки слізних прохань королеві, [309]– благаючи її величність обрушити свої громи на самі лише військові споруди, якщо вони накликали на себе її невдоволення, – але пощадити – пощадити мол заради молу, який у незахищеному вигляді міг би з’явитися, щонайбільше, предметом жалості, – і оскільки королева (адже вона була жінка) за природою була жаліслива – й її міністри теж, бо в душі вони не бажали руйнування міських укріплень із таких конфіденційних міркувань * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *, – то в результаті все рухалося дуже повільно на думку дядька Тобі; настільки, що лише через три місяці після того, як вони з капралом побудували місто і приготувалися його зруйнувати, різні коменданти, інтенданти, делегати, посередники й управителі дозволили йому розпочати роботу. – Згубний період бездіяльності!

Капрал був за те, щоб починати руйнування з пролому в фортечних валах або головних укріпленнях міста. – Ні, – це нікуди не годиться, капрале, – сказав дядько Тобі, – адже якщо ми візьмемося до роботи таким чином, то англійський гарнізон у місті жодної години не буде в безпеці, бо якщо французи віроломні… – Вони віроломні, як дияволи, з дозволу вашої милості, – сказав капрал. – Мені завжди боляче це чути, Тріме, – сказав дядько Тобі, – адже їм не бракує особистої хоробрості, й якщо в фортечних валах зроблено пролом, вони можуть у нього проникнути й оволодіти фортецею, коли їм заманеться. – Нехай тільки поткнуться, – мовив капрал, піднімаючи обома руками заступ, немов маючи намір розтрощити все навкруги, – нехай тільки поткнуться – з дозволу вашої милості – якщо посміють. – У таких випадках, капрале, – сказав дядько Тобі, ковзнувши правою рукою до середини своєї тростини та піднімаючи її перед собою на кшталт маршальського жезла, із простягнутим уперед вказівним пальцем, – у таких випадках комендантові не доводиться розбирати, що посміє зробити супротивник і чого він не посміє; він мусить діяти обачно. Ми почнемо із зовнішніх укріплень, як із боку моря, так і з боку суші, зокрема з форту Людовика, найбільш віддаленого з усіх, і знищимо його в першу чергу, – а потім зруйнуємо й усі інші, один за одним, по праву і по ліву руку, в міру нашого наближення до міста; – потім зруйнуємо мол – і засиплемо гавань, – потім відступимо у фортецю й висадимо її в повітря; а коли все це буде зроблено, капрале, ми відпливемо до Англії. – Таж ми в Англії, – мовив капрал, опам’ятовуючись. – Цілком вірно, – сказав дядько Тобі, – поглянувши на церкву.