Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Король Вільгельм, – сказав дядько Тобі, звертаючись до Йорика, – був у такому страшному гніві на графа Сольмса за непокору його наказам, що декілька місяців потім на очі його до себе не допускав. – Боюся, – відповів Йорик, – що сквайр буде в такому ж гніві на капрала, як король на графа. – Але в цьому разі було б украй жорстоко, – вів далі він, – коли б капрала Тріма, який поводився діаметрально протилежно графові Сольмсу, винагороджено було такою ж немилістю; – хоча на цьому світі справи повертаються саме так. – Я скоріше погоджуся підвести міну, – закричав дядько Тобі, зриваючись з місця, – і висадити в повітря мою фортецю разом із моїм будинком, і загинути під їх руїнами, ніж бути свідком такої речі.

– Трім зробив легкий, – але вдячний уклін своєму хазяїну, – чим і завершується цей розділ.

– Отже, Йорику, – відповів дядько Тобі, – ми вдвох відкриємо хід, – а ви, капрале, рухайтесь за декілька кроків за нами. – А Сузанна, з дозволу вашої милості, – сказав Трім, – піде в ар’єргарді. – Шикування було чудове, – і в цьому порядку рушили вони повільним кроком, без барабанного бою та розгорнутих прапорів, від будинку дядька Тобі до Шенді-холу.

– Краще б я, – сказав Трім, коли вони входили, – замість віконних гир обрізав ринви в церкві, як я одного разу збирався. – Ви і без того достатньо обрізали ринв, – заперечив Йорик.

Хоча я дав вже багато замальовок мого батька, які вірно зображують його в різних видах і положеннях, – жодна з них ні в малій мірі не допоможе читачеві скласти уявлення про те, як би мій батько думав, говорив або поводився в невідомих іще обставинах або випадках життя. – В нім була безкінечна безліч дивностей, він здатний був підходити до речей з найнесподіванішого боку, – це перевертало, сер, усякі розрахунки. – Річ у тому, що шляхи його пролягали настільки осторонь од уторованих доріг більшості людей, – що кожен предмет відкривав його поглядам поверхні та перерізи, що різко відрізнялися від планів і профілів, видимих іншими людьми. – Іншими словами, перед ним був інший предмет, – і він, звичайно, судив про нього інакше.

Це і є істинна причина, чому моя мила Дженні та я, так само як і всі люди довкола нас, вічно сваримося через дрібниці. – Вона дивиться на свою зовнішність, – я дивлюся на її внутрішні якості. – Чи можна в такому разі досягти згоди відносно її достоїнств?

Питання давно вирішене (і я про нього заговорив тільки для заспокоєння Конфуція, [242]який здатен заплутатися, розповідаючи найпростішу історію), що коли б зберігав він тільки ввесь час нитку своєї розповіді, він міг би рухатися назад або вперед (за своїм смаком), – такі рухи не рахуються відступом.

Нагадавши про це, я сам скористаюся тепер привілеєм рухатися назад.

П’ятдесят тисяч корзин чортів – (я розумію чортів Рабле, а не чортів архієпископа Беневентського), якби їм відрубали хвости по самі крижі, не могли б так пекельно заверещати, як заверещав я, – коли зі мною сталося це нещастя: вереск миттєво притягнув у дитячу мою матір (Сузанна ледве встигла дременути по задніх сходах, як мати вже бігла по передніх).

Хоча я був уже досить дорослим, щоб розповісти всю цю історію самостійно, – і ще достатнім немовлям, сподіваюся, щоб розповісти її простосердо, – проте Сузанна, проходячи через кухню, про всяк випадок коротко повідомила про нещастя куховарку – куховарка розповіла про нього з деякими коментарями Джонатану, а Джонатан – Обадії; отже коли батько разів шість подзвонив, аби дізнатися, що таке твориться нагорі, – Обадія був у змозі подати йому детальний звіт про все, що сталося. – Я так і думав, – сказав батько, підібравши поли свого халата, – і зараз же вирушив нагору.

Інші готові дійти висновку звідси – (хоча я в цьому дещо сумніваюся) – що батько тоді вже написав той чудовий розділ Трістрапедії, який, на мою думку, є найоригінальнішим в усій книзі, – а саме розділ про підйомні вікна, що закінчується гіркою філіппікою проти забудькуватості покоївок. – У мене є дві підстави думати інакше.

По-перше, якби річ цю взято було до уваги до того, як вона сталася, батько, напевно, забив би підйомне вікно раз і назавжди; – що, враховуючи, з якими труднощами створював він книги, – коштувало б йому вдесятеро менше клопоту, ніж написати згаданий розділ. Щоправда, аргумент цей, я бачу ясно, зберігає силу і проти припущення, що він написав цей розділ уже після того, як ця річ сталась; але тут мене виручає друга підстава, яку я маю честь надати читачам на підкріплення думки, що в припущений час батько не написав розділу про підйомні вікна та нічні горщики, – і полягає вона в тому, що для надання повноти Трістрапедії, – я написав цей розділ сам.