Батько був у захопленні від цієї теорії Джованні делла Каса, архієпископа Беневентського, і (якби вона трохи не зачіпала його вірувань) він, я гадаю, віддав би десять акрів кращої в усьому маєтку Шенді землі за те, щоб бути її автором. – Наскільки батько вірив насправді в диявола, це з’ясується в подальших частинах мого твору, коли я заведу мову про релігійні уявлення мого батька; тут досить буде сказати, що, не маючи честі бути винахідником цього вчення в буквальному розумінні, – він цілком приймав його переносне значення – і часто говорив, особливо коли перо погано його слухалося, що під прикриттям образних описів Джованні делла Каса таїться стільки ж вірних думок, правди та знання, – скільки їх можна знайти в якій-небудь поетичній вигадці або загадковій оповіді стародавніх. – Забобон виховання, – говорив він, – це диявол, – а безліч забобонів, які ми всмоктуємо з молоком матері, – це диявол з усіма його дияволятами. – Вони не дають нам спокою, братику Тобі, в наших усамітнених нічних заняттях і дослідженнях; і якби дурний письменник покірливо підкорявся всьому, що вони нам нав’язують, – що вийшло б із його книги? Нічого, – додав він, кидаючи спересердя перо, – нічого, окрім набору няньчиних небилиць і брехні старих баб (обох статей) з усього нашого королівства.
Я не в змозі краще пояснити, чому Трістрапедія мого батька посувалася так повільно; як я вже сказав, він невтомно працював над нею три з гаком роки, і все-таки, за його власними розрахунками, виконав ледве тільки половину задуманого. Погано було те, що я тим часом перебував у повній зневазі, наданий турботам моєї матері; а ще гірше те, що внаслідок цієї повільності перша частина твору, на яку батько витратив найбільше зусиль, виявилась абсолютно даремною, – щодня одна або дві сторінки втрачали всяке значення. —
– Очевидно, для осоромлення гордині людської мудрості світ так улаштований, що найбільші наші мудреці залишаються в дурнях і вічно упускають свої цілі, дбаючи про них із надмірним жаром.
Коротше кажучи, батько витратив стільки часу на опір – або іншими словами – посувався зі своєю роботою так повільно, а я, навпаки, почав жити і рости так швидко, що, якби не сталось однієї події, – яку, коли ми до неї дійдемо, ні на хвилину не буде втаєно від читача, якщо її можна буде розповісти пристойним чином, – я б, за щирим моїм переконанням, далеко обігнав батька, залишивши його за розміткою циферблату сонячного годинника, придатного тільки для того, щоб бути закопаним у землю.
– То була цілковита дрібниця, – я не втратив і двох крапель крові – через це не варто було кликати хірурга, хоч би він жив у сусідньому будинку, – тисячі йдуть добровільно на ті страждання, яких я зазнав завдяки випадковості. – Лікар Слоп наробив галасу вдесятеро більше, ніж потрібно було: – інші люди підносяться за допомогою мистецтва підвішувати важкі гирі на тонких дротах, і сьогодні (10 серпня 1761 року) я плачý свою частку в прославлянні цієї людини. – У каменя – і в того урвався б терпець, якби він побачив, що твориться на світі. – Покоївка не поставила * * * * під ліжком: – Чи не можете ви приловчитися, добродію, – сказала Сузанна, піднімаючи однією рукою віконну раму, а іншою підсаджуючи мене на підвіконня, – чи не можете ви, милий, впоратися один разок * * * * * *?
Мені було п’ять років. – Сузанна не врахувала, що у нас в будинку все було погано підвішено, – торох! рама впала на нас зі швидкістю блискавки. – Мені нічого не залишалося як тікати до себе в село, – сказала вона.
Будинок дядька Тобі був набагато гостиннішим притулком; Сузанна туди і помчала.
Коли Сузанна розповіла капралові про нещастя з підйомним вікном, описавши всі обставини, що супроводжували моє вбивство (як вона це називала), – кров відринула від щік бідолашного Тріма: – адже покарання несуть усі співучасники у вбивстві, – совість говорила йому, що він був винен не менше Сузанни, – і якщо думка його була правильна, то й дядькові Тобі належало відповідати за пролиту кров перед Всевишнім так само, як і Тріму з Сузанною; – словом, ні розум, ні інстинкт, узяті нарізно або разом, не могли б направити кроків Сузанни в більш підходящий притулок. Марно було б надавати тут свободу уяві читача: – щоб побудувати гіпотезу, яка задовільно пояснювала б становище, що склалося, йому довелося б відчайдушно поламати собі голову, – хіба тільки голова у нього така – якої не було ще ні у одного читача до нього. – З якої ж статі буду я піддавати випробуванню або мучити читача? Адже це моя справа; я все і поясню.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу