Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– Який жаль, Тріме, – сказав дядько Тобі, спираючись рукою на плече капрала, коли вони разом оглядали свою фортецю, – який жаль, що нам не вистачає двох польових гармат для горловини цього нового редуту; – вони прикривали б ті лінії до самого кінця, й тоді атака з цього боку була б цілком закінчена. – Відлий мені двійко, Тріме.

– Вони будуть до послуг вашої милості, – відповів Трім, – ще до завтрашнього ранку.

Для Тріма було найбільшою радістю, – і його винахідлива голова вміла тут знайти вихід зі всякого утруднення, – поставляти дядькові Тобі в його кампаніях усе, чого б не зажадала фантазія дядька; якби знадобилося, він готовий був переплавити на гармату свою останню крону, аби виконати щонайменше бажання свого пана. Вже і так, – обрізавши кінці ринв дядька Тобі – обрубавши і обтесавши долотом краї покрівельних жолобів із його будинку – розплавивши його олов’яний тазок для гоління – і підійнявшись, подібно до Людовика XІV, на верхівку церкви, щоб зняти звідти усе зайве, – капрал поставив на полі в поточну кампанію не менше восьми нових облогових гармат, не беручи до уваги трьох напівкулеврин. Своєю вимогою ще двох гармат для редуту дядько Тобі завдав знову роботу капралові; не придумавши нічого кращого, Трім зняв дві свинцеві гирі з вікна дитячої; а оскільки блоки підйомної рами без цих гир сталі зовсім непотрібними, він зняв і блоки, щоб зробити з них колеса для гарматного лафета.

Ще раніше він «обчистив» усі вікна в будинку дядька Тобі тим же способом, – хоча не завжди в тому ж порядку; бо інший раз вимагалися блоки, а не свинець, – тоді він починав з блоків, – а після того, як блоки були висмикнуті і свинцеві гирі виявлялися ні до чого, – свинець теж ішов на переплавку.

– Звідси було б зручно витягнути відмінну мораль, але у мене немає для цього часу – досить буде сказати: хоч би з чого починалося розорення, воно завжди було однаково згубним для підйомних вікон.

Кроки, зроблені капралом для поповнення артилерії, були не настільки незграбні, щоб він не міг зберегти всю цю історію в секреті, дати змогу Сузанні витримати ввесь натиск, як вона знає; – проте істинна мужність не любить виплутуватися таким чином. – Капрал, чи як генерал, чи як інспектор артилерії – це не важливо, – зробив річ, без здійснення якої, він гадав, нещастя ніколи б не могло статися, – принаймні, за участі Сузанниних рук. – А ви б як учинили, вельмишановні панове? – Капрал відразу ж вирішив не ховатися за Сузанною – навпаки, сам її захистити – і з цим рішенням попрямував, підвівши голову, у вітальню, щоб викласти ввесь маневр дядькові Тобі

Дядько Тобі якраз у той час викладав Йорику хід битви при Стенкірку і дивна поведінка графа Сольмса, [240]що наказав піхоті зупинитись, а кавалерії іти туди, де їй неможливо було діяти; це абсолютно суперечило розпорядженням короля і призвело до втрати битви.

У деяких родинах створюються становища, до того відповідні майбутнім подіям, – що краще не придумала б найбагатша фантазія драматурга – старого часу, звісно. —

За допомогою вказівного пальця, плазом покладеного на столі та удару по ньому ребром іншої руки під прямим кутом Тріму вдалося так розповісти подію, що його могли б слухати священики і безневинні дівчата; – коли розповідь було завершено, – стався такий діалог:

– Я скоріше погоджуся померти під шпіцрутенами, [241]– вигукнув капрал, закінчивши історію, що трапилася з Сузанною, – ніж дозволю, щоб ця жінка зазнала якої-небудь образи, – це моя провина, смію доповісти вашій милості, – вона не винна.

– Капрале Тріме, – заперечив дядько Тобі, надіваючи капелюх, який лежав на столі, – якщо взагалі може бути мова про провину там, де служба вимагає беззастережної покори, то вся провина, звичайно, падає на мене, – ви тільки підкорялися отриманим наказам.

– Якби граф Сольмс, Тріме, вчинив так у битві при Стенкірку, – сказав Йорик, жартуючи з капрала, який під час відступу був повалений драгуном, – він би тебе врятував. – Врятував! – вигукнув Трім, перебиваючи Йорика і закінчуючи за нього фразу на свій лад, – він би врятував п’ять батальйонів, з дозволу вашої превелебності, до останньої людини: батальйон Каттса, – продовжував капрал, ударяючи вказівним пальцем правої руки по великому пальцю лівої та перебравши таким чином усі п’ять пальців, – батальйон Каттса, – Макая, – Енгеса, – Греєма – і Лівна, всі були порубані на шматки; – те ж сталося б і з англійською лейб-гвардією, якби не сміливий рух на виручку їй декількох полків із правого флангу, які перейняли на себе ввесь вогонь ворога, перш ніж хоч би одному взводу вдалося розрядити свої рушниці, – за це вони потраплять на небо, – додав Трім. – Трім має рацію, – сказав дядько Тобі, кивнувши Йорику, – Трім цілковито має рацію. – Який сенс було, – вів далі капрал, – пускати кавалерію туди, де їй ніде було розвернутись і де у французів було стільки загорож, чагарників, канав і повалених тут і там дерев для прикриття (як це вони завжди влаштовують)? – Граф Сольмс мав би послати нас, – ми б зітнулися там на смерть, дуло проти дула. – А кавалерії робити там було нічого: – за це, зрештою, йому і відірвало ногу, – вів далі капрал, – у наступну кампанію при Ландені. – Бідолаха Трім там і дістав свою рану, – сказав дядько Тобі. – І все з вини графа Сольмса, з дозволу вашої милості, – якби ми їх відлупцювали по-свійському під Стенкірком, вони б не полізли битися з нами під Ланденом. – Дуже можливо, що й так, Тріме, – сказав дядько Тобі, – хоча це така нація, що коли тільки є у них щонайменше прикриття, як, скажімо, ліс, або ви даєте їм хвилину часу, щоб окопатися, так вони вже вас винищать. Немає іншого засобу, як холоднокровно піти на них, – прийняти їх вогонь і кинутися на них хто як. – Піф-паф, – підхопив Трім. – Кавалерія й піхота, – сказав дядько Тобі. – Врізнобіч, – сказав Трім. – Праворуч і ліворуч, – кричав дядько Тобі. – Коли й рубай, – волав капрал. – Битва кипіла, – Йорик для безпеки відсунув свій стілець трохи вбік, і після хвилинної паузи дядько Тобі, знизивши на один тон голос, – відновив розмову таким чином: