Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Батько надів окуляри, – подивився, – зняв окуляри, – поклав їх у футляр, – усе це менш ніж за одну астрономічну хвилину, – і, не розкривши навіть рота, обернувся та поспішно спустився вниз. Моя мати уявила, що він пішов за корпією та витяжною маззю; але, побачивши, як він повертається з двома фоліантами під пахвою і за ним іде Обадія з великим пюпітром, вона вирішила, що батько приніс травник, і підсунула стілець до ліжка, щоб він міг зручніше вибрати потрібний засіб.

– Якщо тільки операцію зроблено правильно, – сказав батько, розкриваючи розділ – De sede vel subjecto cіrcumcіsіonіs, [243]– бо він приніс Спенсера [244]De legіbus Hebraeorum rіtualіbus [245]– і Маймоніда, [246]щоб оглянути та обстежити нас усіх. —

– Якщо тільки операцію зроблено правильно, – мовив він. – Ви тільки скажіть нам, – вигукнула мати, перебиваючи його, – які трави! – За цим, – відповідав батько, – вам потрібно звернутися до лікаря Слопа.

Мати кинулася вниз, а батько продовжував читати, розділ так: * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * – Чудово, – сказав батько – * * * * * * * * * * * * * * * – ну що ж, якщо це має свою зручність… – і не утрудняючи себе ні на хвилину вирішенням питання, чи євреї перейняли його від єгиптян, чи єгиптяни від євреїв, – він підвівся, потер двічі чи тричі долонею по лобі, як ми це робимо, щоб стерти сліди заклопотаності, коли біда, що нагрянула, виявилася легшою, ніж ми побоювалися, – закрив книгу і спустився вниз. – Ну що ж, – сказав він, називаючи на кожній сходинці, коли ставив на неї ногу, одне за одним імена великих народів, – якщо єгиптяни, – сирійці, – фінікіяни, – араби, – каппадокійці, якщо його здійснювали мешканці Колхіди і троглодити, якщо йому піддалися Солон і Піфагор, – то чому ж не Трістрам? – З якої речі хвилюватимусь я з цього приводу?

– Дорогий Йорику, – сказав з усмішкою батько (бо Йорик порушив шикування, випередивши дядька Тобі у вузьких дверях і першим увійшовши до вітальні), – нашому Трістраму, я бачу, дуже важко дається виконання релігійних обрядів. – Ніколи ще, здається, сини євреїв, християн, турків або інших невірних не були в них втаємничені так незграбно і неохайно. – Але йому від цього не гірше, сподіваюся, – сказав Йорик. – Вже не інакше, – вів далі батько, – як чорт із усією пекельною братією пустували в якій-небудь частині екліптики, коли утворено було цього мого нащадка. – В цій справі ви кращий суддя, ніж я, – відповів Йорик. – Найкраще, – сказав батько, – про це знають астрологи; – аспекти 120 градусів і 60 градусів зійшлися навскіс – чи супротивні їм частини екліптики не збіглись, як би потрібно було, – чи владики (як їх називають астрологи) грали в хованки, – словом, угорі або внизу в нас творилося щось недобре.

– Дуже можливо, – відповів Йорик. – Але дитині-то від цього не гірше? – вигукнув дядько Тобі. – Троглодити кажуть, що не гірше, – відповів батько. – А ваші богослови, Йорику, що кажуть нам. – По-богословськи? – перепитав Йорик, – чи як аптекарі? [247]– державних людей [248]– або праль? [249]

– Не можу вам сказати з певністю, – відповів батько, – але вони говорять нам, братику Тобі, що це йому на користь. – За умови, – сказав Йорик, – якщо ви його пошлете подорожувати в Єгипет. – Благом цим він насолодиться, – відповів батько, – коли побачить піраміди.

– Далебі, кожне ваше слово, – мовив дядько Тобі, – для мене звучить по-китайськи. – Бажаю, щоб так воно було для половини людства, – сказав Йорик.

– Іл, [250]– вів далі батько, – обрізав одного дня вранці всю свою армію. – За рішенням польового суду? – закричав дядько Тобі. – Хоча вчені, – вів далі батько, – залишивши без уваги питання дядька Тобі та звертаючись до Йорика, – сильно розходяться з питання, хто такий був Іл; – одні говорять, що Сатурн, – інші, що вища істота, – а треті, що всього тільки бригадний генерал під начальством фараона Нехао. [251]

– Хоч би хто він був, – сказав дядько Тобі, – не знаю, яким військовим статутом він міг би це виправдати.

– Диспутанти, – відповів батько, – наводять на користь цього двадцять дві різні підстави; – щоправда, інші, які притупили свої пера захистом протилежної думки, показали неспроможність більшості з них. – Але знову-таки кращі наші богослови-полемісти. – Як би я бажав, – сказав Йорик, – щоб у нашому королівстві не було жодного богослова-полеміста; – одна унція практичного богослов’я коштує цілого корабельного вантажу строкатих товарів, вивезених до нас їх превелебностями за останні п’ятдесят років. – Будьте такі ласкаві, містере Йорику, – мовив дядько Тобі, – скажіть мені, що таке богослов-полеміст. – Краще, що я коли-небудь читав, капітане Шенді, – відповів Йорик, – це опис двох таких богословів у розповіді про єдиноборство між Гімнастом і капітаном Тріпе; він у мене в кишені. – Я б із задоволенням послухав, – прохально мовив дядько Тобі. – Будь ласка, – сказав Йорик. – Одначе там, за дверима, мене очікує капрал, – і я знаю, що опис бою принесе бідоласі більше задоволення, ніж вечеря, – так, будь ласка, братику, дозвольте йому ввійти. – Від щирого серця, – сказав батько. – Трім увійшов, витягнутий в струнку і щасливий, як імператор; коли він зачинив двері, Йорик вийняв книгу з правої кишені свого каптана і почав читати, або удав, що читає, таке: