Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

– «Почувши ці слова, багато хто з солдатів, що були там, жахнулись і відступили назад, залишивши місце для нападаючої сторони; все це Гімнаст гарненько примітив і намотав собі на вус. І ось, удавши, ніби він злізає з коня, він звісився на лівий його бік, вправно змінив ногу в стремені (за допомогою своєї короткої шпаги), пірнув униз, зметнувся в повітря і став обома ногами на сідло, повернувшись задом до голови коня. – Справи мої (сказав він) ідуть навпаки. – Потім, не рухаючись із місця, він підскочив на одній нозі та, зробивши повний оберт уліворуч, опинився в колишньому положенні, точка в точку. – Гм, – сказав Тріпе, – я цього зараз не робитиму, – в мене є на те причини. – Погано, – сказав Гімнаст, – я сплохував, – зараз повторю цей стрибок по-іншому. – Сказавши це, він із дивовижною силою та спритністю зробив стрибок, як раніше, але тільки з поворотом управоруч. Потім він сперся великим пальцем правої руки об луку сідла й усім корпусом піднявся на повітря, підтримуючи тіло м’язами і сухожиллями великого пальця; у такому положенні він почав обертатись, описавши три повні кола. На четвертий раз він вивернувся всім корпусом і перекинувся, ні до чого не торкаючись, потім випрямився між вух коня, підтримуючи тіло на повітрі великим пальцем руки, зробив у такому положенні пірует і, ляснувши правою долонею посередині сідла, перекинувся на круп коня і сів на нього».

(– Це не можна назвати боєм, – сказав дядько Тобі. – Капрал заперечливо похитав головою. – Майте терпіння, – сказав Йорик.)

«Тут (Тріпе) заніс праву ногу поверх сідла, залишаючись все ж en croupe. [252]– Проте, – сказав він, – краще мені сісти в сідло, – і з цими словами, обпершись об круп коня великими пальцями обох рук, миттю перекинувся в повітрі і опинився в нормальному положенні між луками сідла; потім зробив стрибок у повітря і став на сідлі, зсунувши ноги; у цій позі він завертівся вітряком і виконав іще більше сотні трюків». – Помилуй Боже! – вигукнув Трім, що втратив усяке терпіння, – влучний удар багнетом кращий за всі ці фокуси. – Я теж так думаю, – відповів Йорик. —

– А я іншої думки, – мовив батько.

– Ні, я гадаю, що не сказав нічого такого, – заперечив батько у відповідь на питання, яке дозволив собі задати Йорик, – не сказав у Трістрапедії нічого такого, що не було б так само ясно, як будь-яке положення Евкліда. – Подай мені, Тріме, он ту книгу з мого бюро. – Я вже не раз збирався, – вів далі батько, – прочитати її вам, Йорику, і моєму братові Тобі; признатися, мене навіть трохи мучить совість, що я так довго відкладав. – Хочете, прочитаємо зараз один-два коротенькі розділи, – один-два розділи потім, коли випаде нагода, і так далі, аж поки дійдемо до кінця? – Дядько Тобі та Йорик уклонилися на знак згоди; капрал теж зробив шанобливий уклін, приклавши до грудей руку, хоча батько і не звертався до нього. – Усі всміхнулися. – Трім, – сказав батько, – сповна заплатив за право залишатися до кінця вистави. – П’єса йому, здається, не сподобалася, – зауважив Йорик. – Адже це просто саме блазенство, з дозволу вашої превелебності, цей бій капітана Тріпе з іншим офіцером, – навіщо їм знадобилося викидати стільки фокусів? – Французи, щоправда, люблять часом поблазнювати, – але це вже занадто.

Дядько Тобі ніколи ще не відчував такої внутрішньої втіхи, як та, що дали йому в цю хвилину зауваження капрала та його власні; – він закурив люльку, – Йорик підсунув стілець ближче до столу, – Трім зняв нагар зі свічки, – батько помішав вогонь, – узяв книгу, – кашлянув двічі і почав:

– Перші тридцять сторінок, – сказав батько, перегортаючи книгу, – трохи сухуваті, й позаяк вони не мають прямого зв’язку з предметом, – ми їх цього разу опустимо. Цей вступ, який служить передмовою, – вів далі батько, – або передмова, яка служить вступом (я ще не вирішив, як я його назву), відносно політичного або цивільного управління, основи якого треба шукати в первинному союзі чоловіка і жінки для творення потомства; я якось непомітно заглибився в цю тему. – Це природно, – сказав Йорик.

– Первинна форма суспільства, я в цьому переконаний, – вів далі батько, – така, як нам говорить Поліціан, тобто це просто шлюбний союз; це всього тільки співжиття одного чоловіка з однією жінкою, – до яких філософ (у згоді з Гесіодом [253]) приєднує слугу; але оскільки, мабуть, слуги тоді ще не народилися, – то він закладає суспільство на чоловікові – жінці – та бикові. – Я гадаю, волові, – зауважив Йорик, наводячи відповідне місце (õίϰον µὲν πρώτιστα, γυναῖϰα τε, βοῦν τ᾽ἀροτῆρα? [254]). Бик завдав би більше клопоту, ніж користі. – Є і вагоміший аргумент, – сказав батько (вмочаючи перо в чорнило), – адже віл, будучи твариною найтерплячішою і в той же час найбільш придатною для оранки землі і доставляння подружжю харчування, – був найбільш підходящим в усьому всесвіті знаряддям і символом для молодожонів. – Є ще сильніший аргумент, – заявив дядько Тобі, – на користь вола. – Батько не наважився вийняти перо з чорнильниці, не вислухавши аргументу дядька Тобі. – Адже коли земля була зорана, – сказав дядько Тобі, – і її варто було обгородити, ділянку почали обносити валами та обкопувати канавами, і таким чином покладений був початок фортифікації. – Вірно, вірно, дорогий Тобі, – вигукнув батько, закресливши бика та поставивши на його місце вола.