Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

А що батько збирався сказати лордові Веруламському про його опіати, про його селітру, про його масні мазі та клістири, ви прочитаєте, – але не сьогодні – і не завтра: час не чекає, – читачі виявляють нетерпіння, – мені потрібно йти далі. – Ви прочитаєте розділ цей на дозвіллі (якщо побажаєте), тільки-но Трістрапедію буде видано. —

Тепер же досить буде сказати, що батько зрівняв із землею гіпотезу його ясновельможності й на її місці, вчені це знають, побудував і обґрунтував свою власну.

– Увесь секрет здоров’я, – сказав батько, повторюючи почату ним фразу, – явно залежить од дотримання належної рівноваги в боротьбі між первинною теплотою та первинною вологою; для її підтримки не вимагалося б тому майже ніякого мистецтва, коли б не плутанина, яку внесли сюди педанти-вчені, що ввесь час помилково вважали (як показав знаменитий хімік ван Гельмонт [258]) за первинну вологу сало та жир тварин.

Тим часом як первинна волога не сало і не жир тварин, а деяка масляниста і бальзамна речовина; адже жир і сало, подібно до флегми та водянистих частин, холодні, тоді як маслянисті й бальзамні частини сповнені життя, теплоти і вогню, чим і пояснюється зауваження Аристотеля, «quod omne anіmal post coіtum est trіste». [259]

Відомо, далі, що первинна теплота перебуває в первинній волозі, але чи перебуває остання в першій, це викликає сумнів; в усякому разі, коли одна з них іде на спад, іде на спад також інша; тоді виходить або неприродний жар, який викликає неприродну сухість, – або неприродна вологість, яка викликає водянку. – Таким чином, якщо нам вдасться навчити підростаючу дитину не кидатись у вогонь і у воду, які однаково загрожують йому загибеллю, – ми зробимо в цьому відношенні все, що потрібно.

Навіть опис облоги Ієрихона не міг би поглинути увагу дядька Тобі сильніше, ніж поглинув її останній розділ; – очі дядька протягом усього його читання були приковані до батька; – при кожній згадці останнім первинної теплоти або первинної вологи дядько Тобі виймав з рота люльку і хитав головою; а коли читання було завершено, він знаком запросив капрала підійти ближче до його крісла, щоб задати йому, – вбік, – таке питання. – * * * * * * * * * * * * * * – Це було при облозі Лімерика [260]з дозволу вашої милості, – відповів з поклоном капрал.

– Ми з ним, – сказав дядько Тобі, – звертаючись до батька, – були ледве в силах виповзти з наших наметів, – коли знято було облогу Лімерика, – якраз із тієї причини, про яку ви говорите. – Що таке могло прийти тобі в навіжену твою голову, милий брате Тобі! – подумки вигукнув батько. – Присягаюся небом! – продовжував він, як і раніше міркуючи сам із собою, – навіть Едіп утруднився б знайти тут який-небудь зв’язок. —

– Я гадаю, з дозволу вашої милості, – сказав капрал, – що якби не паленка, яку ми щовечора готували, та не червоне вино з корицею, яке я старанно підливав вашій милості. – І не ялівцева, Тріме, – додав дядько Тобі, – яка принесла нам найбільше користі. – Я істинно думаю, – вів далі капрал, – ми б обоє, з дозволу вашої милості, – склали наші життя в траншеях, де нас би і поховали. – Найславетніша могила, капрале, – вигукнув дядько Тобі з блискотливим поглядом, – якої тільки може побажати солдат! – А тільки сумна це для нього смерть, з дозволу вашої милості, – заперечив капрал.

Усе це було для батька такою ж китайською грамотою, як обряди жителів Колхіди та троглодитів були півгодини тому для дядька Тобі; батько не знав, чи нахмурити йому брови чи всміхнутися. —

Тим часом дядько Тобі, звернувшись до Йорика, відновив розмову про те, що сталося під Лімериком, зрозуміліше, ніж він її почав, – і батько відразу вловив той зв’язок, якого раніше не міг зрозуміти.

– Поза сумнівом, – сказав дядько Тобі, – було великим щастям для мене і для капрала, що протягом двадцяти п’яти днів, коли у нас в таборі лютувала дизентерія, ми ввесь час пролежали в лихоманці, що супроводжувалася нестерпною спрагою; інакше нас, як я розумію, неминуче здолала б та сама погань, яку брат мій називає первинною вологою. – Батько набрав повні легені повітря і, закотивши очі в стелю, повільно його видихнув.

– Небо, видно, змилувалося над нами, – вів далі дядько Тобі; – капрала осяяла думка зберегти цю саму рівновагу між первинною теплотою та первинною вологою, підкріплюючи ввесь час лихоманку гарячим вином і прянощами; йому вдалось у такий спосіб підтримати (образно кажучи) безперервне горіння, так що первинна теплота відстояла свої позиції від початку й до кінця, виявившись гідним супротивником вологи, незважаючи на всю грізну силу останньої. – Даю вам слово, братику Шенді, – додав дядько Тобі, – ви могли б за двадцять сажнів чути боротьбу, що відбувалась усередині нас. – Якщо тільки не було перестрілки, – сказав Йорик.