Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

Батько зробив Тріму знак зняти нагар зі свічки і знову взяв слово.

– Я входжу в ці умогляди, – сказав батько недбало і наполовину закривши книгу, – просто для того, щоб показати основи природних стосунків між батьком і його дитиною, над якою батько придбає право та владу такими різними шляхами —

по-перше, шляхом шлюбу

по-друге, шляхом усиновлення

по-третє, шляхом узаконення і

по-четверте, шляхом зродження на світ; усі ці шляхи я розглядаю по порядку.

– Одному з них я надаю мало значення, – зауважив Йорик, – на мою думку, останній акт, особливо коли справа ним завершується, покладає так само мало обов’язків на дитину, як мало прав дає батькові. – Неправда, – запально сказав батько, – з тієї простої причини, що * * * * * * * * * * – Я згоден, – додав батько, – що на цій підставі дитина не перебуває в такій же безумовній залежності від матері. – Проте ваш аргумент, – заперечив Йорик, – має однакову силу і по відношенню до матері. – Вона сама підвладна, – сказав батько, – і крім того, – вів далі він, кивнувши головою і приклавши палець до носа, коли наводив цей аргумент, – вона не є головною дійовою особою, Йорику. – В чому? – запитав дядько Тобі, набиваючи люльку. – Хоча безумовно, – додав батько (пропускаючи повз вуха питання дядька Тобі), – син зобов’язаний ставитися до неї з повагою, як ви можете детально про це прочитати, Йорику, в першій книзі Інституцій Юстиніана, [255]глава одинадцята, розділ десятий. – Я відмінно можу прочитати це, – заперечив Йорик, – і в катехізисі.

– Трім знає його напам’ять, від слова до слова, – сказав дядько Тобі. – Ну-у! – мовив з протягом батько, якому зовсім не хотілося, щоб Трім перебивав його читанням катехізису. – Чесне слово, знає, – заперечив дядько Тобі. – Задайте йому, містере Йорику, яке-небудь питання. —

– П’ята заповідь, Тріме, – м’яко сказав Йорик, – заохочуючи капрала кивком, як соромливого новонаверненого. Капрал не зронив ні слова. – Ви його не так запитуєте, – сказав дядько Тобі. – П’ята! – уривчасто скомандував він, прославивши голос. – Я маю почати з першої, з дозволу вашої милості, – сказав капрал. —

Йорик не міг утриматися від усмішки. – Ваша превелебність бажали упустити, – сказав капрал, – узявши на плече палицю на кшталт рушниці й виступивши на середину кімнати для пояснення своєї позиції, – що це точнісінько те ж саме, що виконати польове навчання. —

– «Стати до зброї!» – скомандував капрал, виконавши відповідний рух.

– «На плече!» – скомандував капрал, виконуючи одночасно обов’язок командира і рядового.

– «До ноги!» – один рух, з дозволу вашої превелебності, ви бачите, веде за собою інше. – Прошу вашу милість почати команду з першої. -

– Перша! – скомандував дядько Тобі, взявшись в боки, – * * * * * * *.

– Друга! – скомандував дядько Тобі і змахнув люлькою так, як зробив би це шпагою, стоячи на чолі полку. – Капрал впорався зі своїм катехізисом відмінно; «ушанувавши батька свого і матір», він зробив низький уклін і рушив на колишнє місце в глибині кімнати.

– Усе на світі, – сказав батько, – можна обернути жартома, – і в усьому є глибокий сенс і повчання, – потрібно тільки вміти його знайти.

– Ось вам ліси освіти, за якими не ховається ніякої будівлі; ось увесь його дур.

– Ось вам дзеркало, в якому педагоги, наставники, репетитори, гувернери і шкільні учителі можуть побачити себе в натуральну величину. —

– Ах, Йорику, разом із наукою росте також лушпиння та шкаралупа, яку учні, через недосвідченість свою, не вміють відкидати!

– Науки можна визубрити, але мудрість – ніколи. – Йорик вирішив, що на батька найшло натхнення. – Клятвено зобов’язався, – сказав батько, – зараз же пожертвувати увесь спадок, отриманий мною від тітки Діни, на добродійні цілі (про яких батько, до речі сказати, був невисокої думки), – якщо капрал зв’язує яке-небудь уявлення хоч би з одним словом, яке він тут повторив. – Скажи, будь ласка, Тріме, – звернувся до нього батько, – що ти розумієш під «шануванням батька твого і матері»?

– Видачу їм, з дозволу вашої милості, трьох напівпенсів на день із моєї платні, коли вони постаріють. – А ти це робив, Тріме? – запитав Йорик. – Так, робив, – відповів дядько Тобі. – У такому разі, Тріме, – сказав Йорик, зіскочивши зі стільця і потиснувши капралові руку, – ти кращий коментатор цієї частини десятословія, і за це я шаную тебе, капрале Тріме, більше, ніж якби ти доклав руку до складання самого Талмуду.