Даниэль Дефо - Робінзон Крузо

Я сподівався, що так воно й буде, тим більше що незабаром пролунав третій постріл, і я впевнився, що на кораблі все-таки помітили моє багаття.

Я підтримував вогонь протягом усього вечора і всієї ночі, час від часу спускаючись у гай по дрова, але постріли припинилися. Коли зовсім розвиднілося, я відразу схопив підзорну трубу, одначе знову нічого не зміг розібрати через туманну імлу, хоча море трохи вгамувалося й вітер зовсім ущух. Єдине, що мені вдалося розгледіти, – це нерухомий силует, який чорнів поруч із рифами біля південного краю острова.

Увесь день я стежив за цим таємничим силуетом і ламав голову над тим, що може означати те, що він не рухається. Нарешті я вирішив, що це корабель, який стоїть на якорі, і, щоб дістати підтвердження своєї здогадки, вирушив до південно-східної частини острова. Рушниця була зі мною, але зізнаюся: у той момент я й думати забув про дикунів – настільки вчорашня подія хвилювала мене.

Я вибрався до скель, піднявся на пагорбок, із якого колись спостерігав примхливу гру течій, і зітхання вирвалося з моїх грудей: переді мною був лишень остов корабля, що, вочевидь, розбився цієї ночі об рифи. Мені було безкінечно гірко і через мою помилку, і через те, що тут напевне загинули люди. Моряки не могли знати, що течія несе їх у пітьмі до скелястого мису, а шторм завершив решту, кинувши корабель на рифи, майже повністю вкриті водою. Навряд чи з корабля могли бачити острів, і третій постріл гармати був не відповіддю на мій сигнальний вогонь, а розпачливим і безнадійним покликом на допомогу. Я ж розцінив його так, як мені хотілося, а дійсність виявилася зовсім іншою.

Були три варіанти подій. Перший, найсумніший: моряки з корабля, який наштовхнувся на рифи, спустили на воду шлюпки та спробували врятуватися, одначе їх спіткала така сама доля, як і наш екіпаж, – шлюпка потонула, й ніхто не зміг дістатися берега. Шлюпку також могло понести у відкрите море, де, швидше за все, на моряків чекала голодна смерть або загибель від спраги. І нарешті, – я відчайдушно сподівався на це – корабель був торговельним, плив у складі каравану, і всьому екіпажу, незважаючи ні на що, вдалося врятуватися, перебравшись на інше судно. Я добре уявляв, якою складною й небезпечною є така операція, але все-таки волів вірити, що все закінчилося щасливо…

Мені було до сліз шкода цих людей, оскільки я сам колись пережив щось подібне. І ось результат, гірко посміхаючись, думав я: доля була до мене милосердною та водночас жорстокою, оскільки двічі коло берегів цього острова гинули кораблі, а лишився живим тільки я. Я прошепотів: «Боже, нехай станеться диво, і хоча б одному з цих нещасних моряків поталанить урятуватися! Я мав би товариша, удвох нам було б не так важко жити на цьому острові… і все змінилося б на краще…»

Проте мені не судилося дізнатися про долю екіпажу.

За кілька днів море викинуло на берег тіло юнака-юнги – я знайшов його, коли знову пішов до скель. Він був у матроській формі – у куртці, коротких полотняних штанах і синій порваній сорочці. У кишенях куртки були тільки люлька й дві золоті монети; паперів, із яких можна було б дізнатися про його національність, не було. Зовні юнак скидався на європейця. Я поховав його біля обніжжя скелі, напроти того місця, де розбився його корабель, поставив безіменний хрест і взяв собі на пам’ять його курильну люльку.

Утім, я не міг позбутися думки, що на спотвореному судні хтось залишився живим і тепер потребує моєї допомоги. Я сліпо вірив у це і плекав надію дістатися корабля. Це було вкрай складно й небезпечно, але нетерпіння додавало мені сміливості.

Нарешті настав повний штиль, лишалося розрахувати час припливу і відпливу, після чого можна було спробувати дістатися судна на човні. Шлях випадав неблизький, адже моя пірога перебувала далеко від того місця, але мене це не зупинило.

Аж палаючи з бажання здійснити задумане, я почав готуватися до експедиції. Зібрав великий запас провізії, щоб нагодувати голодних моряків, якщо вони будуть на кораблі, зокрема взяв багато хліба та ячмінних коржів, в’ялене м’ясо, кошик родзинок, пляшку з прісною водою й пляшку рому, якого в мене ще було вдосталь.

Я вивів човен зі стоянки, почистив його та встановив щоглу й весла. До шухляди на кормі склав зброю, провізію та поставив суденце на якір поблизу берега. Потім повернувся за рештою вантажу. Цього разу він складався з іще однієї пляшки з водою, пляшки козячого молока й великого шматка сиру. Не забув я прихопити компас і парасольку.