Даниэль Дефо - Робінзон Крузо

Усе це я переніс у човен і, попросивши Бога благословити моє плавання, залишив узбережжя. Намагаючись триматися неподалік берега, я неквапом просувався на веслах у бік північно-східного кінця острова. Звідти я мав, піднявши вітрило, подолати небезпечну ділянку у відкритому морі.

Досягнувши того місця, звідки вже було видно рифову гряду, я, украй збентежений, кинув веслувати. Чи треба мені плисти далі? Стрімка течія вирувала зовсім близько – і я не був певен, що здолаю її. Рішучість моя кудись зникла, і я легкодухо повернув до берега, до знайомої тихої бухти, у яку заходив, коли заледве вцілів, віднесений течією далеко від острова.

Причаливши, я виліз із човна й, замислившись, присів на пагорбку. Мене мучили суперечливі почуття – з одного боку, я боявся знову пуститися в плавання, а з другого – не міг побороти бажання таки побувати на кораблі. Поки я вагався, почався приплив, тож мені довелося відкласти вихід у море.

Скориставшися цим перепочинком, я піднявся на пагорб, звідки якось спостерігав за поведінкою морських течій поблизу краю острова й рифової гряди. Звідти було добре видно, що відпливна течія починається просто біля південного берега острова, а припливна спрямовується до його північного кінця. Тому досить було триматися північного берега, щоб легко повернутися від розбитого корабля до острова.

Це відкриття мене надзвичайно підбадьорило. Я вирішив заночувати в човні, а вранці, дочекавшись слушного моменту, продовжити свою експедицію.

Загорнувшись у плащ, я дрімав, нетерпляче чекаючи на світанок. Нарешті зійшло сонце, і я відчалив від берега. Спочатку я взяв курс на північ і тримав його, поки не відчув, як швидка течія, що стриміла на схід, підхопила й понесла мій човен. Довелось енергійно діяти стерновим веслом, щоб мене не перекинуло й не занесло надто далеко вбік.

Усе вийшло якнайкраще: я уник грізного виру біля скель та вже за дві години наблизився до корабля, який навіть здалеку мав препоганий вигляд.

Це був галеон, швидше за все, іспанський. Корпус його потрапив між двома рифами, корму було зруйновано штормовими хвилями, обидві щогли ніби зрізано ножем від удару об каміння. Проте бушприт і носова частина судна вціліли. Коли я підплив ближче, на палубі з’явився пес, який заходився відчайдушно гавкати і скавчати. Я покликав його, і він, кинувшись у воду, поплив до мене.

Я втягнув його до човна. Бідна тварина буквально гинула з голоду та спраги. Коли я дав собаці хліба й сиру, він накинувся на їжу, як схудлий за зиму вовк, а воду, здавалося, міг пити без кінця.

Нагодувавши пса, я піднявся на борт корабля.

Перше, що я побачив, – це двох мертвих матросів, які лежали на порозі рубки, заклякнувши в судомних передсмертних обіймах. Окрім собаки, на судні не лишилося жодної живої душі; найімовірніше, під час катастрофи ураганні хвилі люто падали на корабель, у якому виникла теча, і людей змило в море.

Усе на борту було залите водою та змокле. Лише в трюмі я побачив закупорені бочки – але з чим вони були, я так і не дізнався, тому що ці бочки були такі великі, що я не зміг навіть зрушити їх із місця. Я знайшов іще кілька матроських скринь, теж замкнених; дві з них я доправив у човен, навіть не спробувавши відчинити. Згодом, уже на березі, розібравшись у вмісті скринь, я зрозумів, що, якби корма вціліла, у каютах я знайшов би чимало коштовних речей. Галеон, здогадно, ішов із багатим вантажем із Буенос-Айреса повз береги Бразилії до Мексиканської затоки, а потім через океан в Іспанію. «Навіщо тепер міркувати, – думав я, – якщо судно загинуло, й невідомо, що сталося з людьми…»

Я прихопив із собою також скриню з пляшками темного густого вина, близько двадцяти галонів, і мені коштувало неабияких зусиль доправити її в човен. В одній з уцілілих кают я знайшов декілька мушкетів і чотири фунти пороху. Мушкети я залишив, а порох узяв; прихопив також коцюбу, камінні щипці, мідний чайник, два казанки і решітку для смаження м’яса на вугіллі.

Тим часом уже почався приплив, і я з усіма цими речами й собакою пізно ввечері щасливо повернувся на берег. Почувався я зовсім виснаженим.

Ніч я знову перебув у човні, а зранку вирішив доправити все знайдене до грота. Поснідавши хлібом, родзинками й сиром, я переніс вантаж на берег і розглянув його уважніше. У пляшках було не вино, а ром, не схожий на бразильський і до того ж поганенький; але, відчинивши одну зі скринь, я знайшов у ній купу чудових дрібниць. Так, наприклад, я знайшов старовинної роботи пуздерко, наповнене різьбленими пляшечками, що були закупорені срібними корками. Я відкоркував першу – всередині виявився прекрасний лікер. Знайшов я також дві банки варення, яке добре збереглося, кілька чудово скроєних полотняних сорочок, яких я так потребував, півтори дюжини білих носовичків і стільки ж кольорових шийних хусток.