Данієль Дефо: Робінзон Крузо

Я народився 1632 року в місті Йорку {1} 1 Йорк — місто на північному сході Англії. в порядній сім’ї, хоч і пе корінного походження: батько мій був родом із Бремена {2} 2 Бремен — портове місто на північному заході Німеччини, в XVII–ХVIІІ ст. — центр торгівлі з Англією та її колоніями. й оселився спочатку в Гуллі {3} 3 Гулль (Галл) — портове місто на східному узбережжі Англії, що пов’язувало центральні райони країни з північною частиною Європи. , де розбагатів торгівлею і звідки згодом, покинувши справи, переїхав до Йорка. Тут він одружився з моєю матір’ю, яка походила з старовинного роду Робінзонів. Мені дали ім’я Робінзон, а прізвище Крейцнер англійці, за своєю звичкою нівечити іншомовні слова, переінакшили на Крузо {4} 4 Крейцнер…, Крузо… — Справа не лише в нівеченні іншомовних слів: німецьке «крейцен» і англійське «круз» (у вимові початку XVII ст.) означають одне й те саме — «хрестити». У Дефо був товариш юності на прізвище Крузо, чия родина на своєму гербі мала латинський девіз: sub cruce (під хрестом). , тож з часом ми й самі стали зватися й писатися Крузо; так завжди звали мене й мої знайомі.

У мене було два старші брати. Один служив підполковником у Фландрії в англійському піхотному полку {5} 5 …у Фландрії в англійському піхотному полку… — За трактатом 1657 р. Англія повинна була надати шість тисяч солдатів та частину свого флоту для боротьби проти Фландрії, яка тоді належала Іспанії. , тому самому, яким колись командував славетний полковник Локгарт {6} 6 Локгарт Вільям (1621–1676) — англійський дипломат і військовий діяч; 1658 р. керував битвою під Дюнкерком — містом на березі Північного моря — і розгромив іспанський флот, який стояв там. ; брат загинув у битві з іспанцями під Дюнкерком. Що сталося з моїм другим братом, не знаю, як не знали мої батьки, що сталося зі мною.

Оскільки я був у родині третім сином, мене не навчали ніякого ремесла, і тому мені в голову з самого малку заходили химерні думки. Батько, який був дуже старий, подбав, щоб я дістав пристойну освіту — в межах домашнього виховання та провінційної безплатної школи. Він ладив мене на юриста, але я мріяв тільки про море. Ця моя пристрасть призвела до того, що я насмілився піти проти батькової волі, ба навіть проти його наказів, знехтувавши вмовляння та просьби матері й друзів; здавалося, було щось фатальне в моєму покликанні, що штовхало мене до злигоднів, які судилися мені.

Батько, розумна й поважна людина, здогадуючись про мої задуми, серйозно та переконливо застеріг мене. Прикутий подагрою до ліжка, він одного ранку покликав мене до своєї кімнати й заходився палко умовляти: Він спитав, які інші причини, крім простого нахилу до мандрів, спонукають мене покинути батьківський дім і рід-ну країну, де мені легко вийти в люди й старанністю та працею розбагатіти й жити в добрі та догоді. Вітчизну покидають у гонитві за пригодами або ті, кому нема чого втрачати, або честолюбці, які прагнуть досягти що більшого і зажити слави, беручись до всяких незвичайних та нечуваних справ. Але таке для мене або неприступне, або принизливе. Моє місце — середина, тобто те, що можпа назвати вищим ступенем скромного життя, а воно, як свідчить його довгочасний досвід, краще за будь-яке інше в світі й найпридатніше для щастя, бо людина не знає злиднів та нестатків, тяжкої праці та страждань нижчих класів, її не бентежить пиха, розкоші, честолюбство та заздрощі вищих класів. Наскільки приємне таке життя, можна судити вже з того, що всі інші заздрять йому: адже й королі часто скаржаться на гірку долю народжених для великих справ і шкодують, що доля не знайшла їм місця між двома крайностями — нікчемністю та величчю, і навіть мудрець {7} 7 …і навіть мудрець… — Ідеться про біблійного царя Соломона. У Книзі Притч Соломонових сказано: «Не дай мені ані бідності, ані багатства» (XXX, 8). , який благав небо не посилати йому ні бідності, ні багатства, тим самим свідчив, що золота середина — мірило справжнього щастя.

Досить мені лише придивитися, казав він, і я зрозумію, що всі злигодні припадають на вищі та нижчі класи, найменше ж від них страждають люди скромних достатків, бо доля до них не така зрадлива, як до вищих та нияїчих верств суспільства. Навіть від тілесних та духовних недуг вони страждають менше, ніж ті, у кого хвороби є або природним наслідком пороків, розкошів та надмірностей, або ж важкої праці, нестатків, поганого чи недостатнього харчування.