Роберт Стивенсон - Острів Скарбів

– Шхуна! – скрикнув лікар.

Я розповів йому коротенько про свої пригоди, і він мовчки вислухав мене.

– Дивно! – мовив він, коли я скінчив свою оповідь. – Кожен твій крок сприяє нашому порятунку. І ти думаєш, що ми дамо тобі вмерти? Ні, це не гідна винагорода за все, що ти для нас зробив. Ти виявив змову, ти знайшов Бена Ґанна – кращого ти не зробив би, навіть якби прожив дев’яносто років. Клянуся Юпітером, цей Бен Ґанн на вигляд – диявол! Сильвере! Сильвере! – раптом крикнув він. – Я хочу дати вам гарну пораду – не кваптеся з пошуком скарбів.

– Я, як можу, намагаюсь відтермінувати справу, – відповів Сильвер. – Але тільки пошуком скарбів я можу врятувати своє життя й життя цього хлопчини.

– У такому випадку, Сильвере, скажу вам більше: коли відшукаєте схованку, будьте насторожі.

– Сер, – сказав Сильвер, – скажу відверто, ви повідомили мені чи то занадто багато, чи то занадто мало. Чому ви полишили блокгауз і віддали мені мапу? Я цього не розумів і тепер не розумію. Я сліпо виконав всі ваші вимоги, хоча ви не дали мені й крихти надії. Ні, це вже занадто! Якщо ви не розтлумачите мені ваші слова, я буду змушений відмовитися від своїх намірів.

– Ні, – задумливо відповів лікар, – я не маю права сказати більше. Це не моя таємниця, Сильвере. Клянуся честю, а то я б вам розповів. Якщо я скажу ще хоч слово, мені перепаде від капітана. Та я таки дам вам маленьку надію, Сильвере. Якщо ми обоє виберемося живими із цієї пастки, я спробую врятувати вас від шибениці.

Обличчя Сильвера просяяло.

– Навіть рідна мати не змогла б утішити мене краще, ніж ви! – вигукнув він.

– Це перше, що я можу сказати вам, – сказав лікар. – І друге: раджу вам тримати цього хлопчину біля себе, і за потреби кличте мене. Я спробую допомогти вам, і це не порожні слова. А тепер до побачення!

Лікар потис мені руку через частокіл, кивнув головою Сильверу й швидким кроком рушив до лісу.

– Джиме, – звернувся до мене Сильвер, коли ми зосталися самі, – я врятував життя тобі, а ти мені. Цього я не забуду. Я чув, як лікар умовляв тебе бігти й як ти відмовився. Цього я теж не забуду. Крім того, завдяки тобі я вперше після невдалої атаки на блокгауз побачив проблиск надії. Тепер, Джиме, ми вирушаємо на пошуки скарбів наосліп, так би мовити. І мені це аж ніяк не до вподоби, але ми міцно триматимемося один за одного й урятуємо своє життя хай там що.

Із блокгауза нам гукнули, що сніданок готовий. Невдовзі ми всі сиділи на піску і їли сухарі зі скибочками підсмаженої солонини. Пірати розпалили таке багаття, що на ньому можна було б засмажити цілого бика. Вогонь палахкотів, як скажений, тож наблизитися до нього можна було тільки з навітряного боку, та й то з великою обережністю. Так само марнотратно розтринькували пірати й провізію: вони насмажили солонини принаймні втроє більше, ніж могли з’їсти. А один із них, дурнувато посміхаючись, кинув залишки сніданку у вогонь, і той затріщав від такого незвичного палива. Ніколи в своєму житті я не бачив таких безтурботних людей, що не думали про день завтрашній. Вони все робили абияк: знищували запаси, куняли на варті, і, попри свою сміливість і відчайдушність, виявили цілковиту нездатність до тривалої кампанії.

Навіть Сильвер, що сидів осторонь із Капітаном Флінтом на плечі, не зробив їм жодного зауваження про цю марнотратність, попри його хитрість і передбачливість.

– Так, приятелі, – просторікував він, – ваше щастя, що Окіст думає за всіх вас. Звісно, вони сховали шхуну. Але тільки-но ми добудемо скарби, обшукаємо весь острів. Шхуна нікуди не подінеться, до того ж ми маємо шлюпки.

Набивши собі повний рот підсмаженою грудинкою, Сильвер виголошував промову й поновлював свій розхитаний авторитет, підбадьорюючи й самого себе заодно.

– А щодо заручника, то, вірте мені, це його остання розмова із друзями. Завдяки йому я випитав дещо потрібне. Ми поведемо його із собою на прив’язі на пошуки скарбів і збережемо його живим-здоровим: про всяк випадок. Але коли ми розшукаємо шхуну й відчалимо, вірте мені, отоді ми добряче поговоримо з містером Гокінсом і він дістане свою частку по заслузі.

Пірати тільки посміювалися, а я почувався дуже пригніченим. Якщо Сильверів план спрацює, ця підступна людина без коливань віддасть перевагу багатству й волі разом з іншими піратами проти обіцяного порятунку від шибениці, – єдине, на що він може розраховувати, переходячи на наш бік.