Джонатан Свифт - Мандри Ґуллівера

Увагу короля привернула й діяльність наших судових палат. Мені було що розповісти – адже я сам свого часу чимало потерпав через процес у верховному суді, який затягнувся, і ледь не зубожів, дарма що виграв справу, а судові витрати оплатив винуватець.

Запитання його величності посипалися градом. Скільки часу треба суду для з’ясування істини? Чи можуть адвокати і правники бути повіреними з несправедливих та протизаконних справ? Чи впливає на вирок приналежність обвинувачуваного до тієї чи тієї конфесії або політичної партії? Чи зобов’язані адвокати мати юридичну освіту? Чи беруть судді участь у складанні зведення законів? Яка грошова винагорода суддів, адвокатів і прокурорів? Чи можуть усі ці люди обиратися до парламенту?

Я терпляче відповідав, не випускаючи з уваги жодної деталі.

Нарешті королю спало на думку звернутися до наших фінансів – його величності здалося, що в цій галузі він зможе дістати для себе певну користь. Для початку, звірившись зі своїми записами, він зауважив, що я, ймовірно, помилився, наводячи цифри нашого бюджету. Не може бути такого, щоб витрати держави вдвічі або втричі перевищували прибутки. Я сказав, що помилки немає та записані його величністю цифри правильні. Король здивувався: звідки ж тоді беруться кошти на виплату державних боргів? «І навіщо вам такі дорогі воєнні кампанії? – уїдливо поцікавився в мене його величність і додав: – Ваші генерали, мабуть, багатші за королів, а ви самі – народ сварливий. Причому й сусіди ваші анітрохи не кращі».

Він запитав, які інтереси можуть бути в нас за межами наших двох островів, окрім торгівлі та захисту кордонів. І особливо вразило короля те, що нашому народові навіть у мирний час необхідна регулярна наймана армія. «Адже за такого державного устрою вам нема чого боятися і нема з ким воювати, – не розумів він. – Невже хазяїн будинку не захистить його від злочинців краще, ніж півдюжини випадкових людей, яких наймали на вулиці?»

Короля вразило також те, що серед розваг нашого дворянства і вельмож я назвав азартні ігри. Він забажав дізнатися про вік, із якого допускається це заняття, поцікавився, чи втрачають гравці свої статки, чи впливає ця згубна пристрасть на оточення і чи існують шахраї, які зробили гру професією.

Але мій стислий нарис історії Англії остаточно обурив його величність. «Ваша сторічна історія, – вигукнув він, – ніщо інше, як безкінечний ланцюг заколотів, убивств, революцій, страт і заслань! І породжено це жадібністю, лицемірством, віроломством, жорстокістю, ненавистю, розпустою й честолюбством. Ось і все».

Потім король узяв мене на руки і, співчутливо дивлячись мені в очі, ласкаво промовив: «Мій маленький друже Грильдригу! Ви, безумовно, були щирі, вихваляючи свою батьківщину. Однак вона неймовірно здивувала мене. Ви щойно абсолютно ясно довели, що невігластво, лінощі й пороки є невід’ємною частиною вашої законодавчої системи. Що закони тлумачаться й застосовуються на практиці тими, хто зацікавлений у їх порушенні. Дещо можна було б визнати розумним і доцільним, але воно буквально потопає в морі брехні. Я доходжу висновку, що високе становище у вашому суспільстві не потребує особливих талантів, чеснот і моральних якостей. Ніхто не прагне вдосконалення. Священики не вирізняються благочестям, військові – хоробрістю та благородством, судді – повагою до істини й закону, а можновладці – мудрістю і любов’ю до батьківщини. Щодо вас, – вів далі король, – то вам пощастило. Більша частина вашого життя минула у праці й подорожах. І лише тому вам удалося уникнути впливу всього поганого, що відбувається у вашій країні. Одначе факти переконують мене в тому, що переважна більшість ваших співвітчизників належить, як це не прикро, до породи найнедосконаліших і шкідливих істот, які колись існували на цій землі».

Обурюватися було марно.

Я чомусь почувався засмученим і пригніченим, хоча, зізнаюся, насправді далеко не все розповів його величності, оскільки дуже хотів подати Англію в найвигіднішому світлі. Я обминав каверзні питання, був не завжди щирим; окрім того, здалеку багато що видавалося мені кращим, аніж було насправді. Але з цього невинного обману нічого не вийшло.

Проте чого можна було чекати від правителя країни, абсолютно відрізаної від цивілізованого світу? Від людини, яка нічого не знає про мораль і звичаї інших народів? Незнання завжди породжує забобони й певну вузькість світогляду, що для нас, англійців, як і для решти освічених європейців, є надзвичайно далеким.