Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

– Не виправдовуйте мене, майоре! – заволав Паганель, хапаючись за волосся. – Я зобов’язаний був пам’ятати про цю подвійну назву! Це ганебна помилка! Я знеславив себе навіки!

– Мосьє Паганель, заспокойтеся! – закричали всі хором.

Обличчя дітей капітана Ґранта сяяли, Джон Манґлс не зводив закоханих очей з Мері, а леді Гленарван, посміхаючись, тримала чоловіка за руку. Учений, засоромившись власної нестриманості, швидко опанував себе і нарешті посміхнувся:

– Усе добре, що на добре виходить!

Шлюпка повернулася на яхту, і Гленарван відразу ж наказав висадити колишнього боцмана на острів. Але перед цим Айртона привели на ют, і лорд сказав йому:

– Айртоне, як бачите, я виконую умови нашої угоди. Дива трапляються рідко, і навряд щоб вам удалося будь-коли вибратися звідси. Але ви не будете назавжди відрізані від світу, як це трапилося з капітаном Ґрантом. Мені відомо, де ви перебуваєте, і, можливо, колись я знайду час, щоб відвідати вас.

– Буду вдячний вам, сер, – сухо промовив Айртон.

То були останні слова, якими обмінялися лорд Гленарван і колишній боцман.

На острів було відправлено кілька ящиків із консервами, одяг, інструменти, зброю, а також запас куль та пороху для набоїв. Уся команда і пасажири зібралися на палубі. Мері Ґрант і леді Елен не могли приховати хвилювання.

Нарешті Гленарван подав знак – і шлюпка відчалила від яхти. Айртон зняв капелюха і мовчки вклонився товариству.

Була четверта година дня, і з юта пасажири могли бачити фігуру колишнього боцмана, що піднявся на прибережну скелю. Погляд його не відривався від «Дункана».

– Знімаємося з якоря, сер? – спитав Манґлс.

– Так, Джоне, – схвильовано відповів Гленарван.

– Повний вперед! – скомандував молодий капітан механіку.

Через одинадцять днів уже було видно береги Південної Америки, а 19 березня яхта кинула якір у бухті Талькауано. «Дункан» повернувся сюди після п’ятимісячного плавання, під час якого здійснив навколосвітню подорож. Учасники експедиції побували в Чилі, в Аргентині, в Атлантичному океані, на островах Трістан-да-Кунья, в Індійському океані, на архіпелазі Амстердам, у Австралії, Новій Зеландії, на острові Табор і в Тихому океані. Вони поверталися на батьківщину, досягнувши мети.

Поповнивши запаси вугілля і продовольства, «Дункан» попрямував уздовж берегів Патагонії, обігнув мис Горн і вийшов на простори Атлантичного океану. А через п’ятдесят три дні від того дня, як вони вийшли з бухти Талькауано, Джон Манґлс помітив вогні маяка на мисі Клір. Яхта перетнула Ірландське море і 10 травня вже була в Клайдській затоці. Об одинадцятій ранку «Дункан» кинув якір у Дамбартоні, а о другій годині ночі його пасажири входили у ворота замку Малкольм-Кастл.

Гаррі Ґрант і обидва його товариші врятувалися, донька капітана Мері стала дружиною Джона Манґлса, а Роберт – бравим моряком. Мрія капітана Ґранта знайшла відгук і підтримку лорда Едварда Гленарвана та його вірної Елен. Як же склалася доля Жака Паганеля?

Учений став знаменитістю. Географ був нарозхват і навіть не встигав відповідати на всі запрошення. Саме в цей час одна тридцятирічна дівчина – вона ж двоюрідна сестра майора Макнабса, – особа трохи неврівноважена, але мила й добра, закохалася в дивака-географа так, що була готова не зволікаючи віддати йому руку і серце. Додамо, що в її руці лежав мільйон фунтів стерлінгів, але ця обставина не стосується теми ніжних почуттів.

Паганель теж не залишився байдужим до міс Арабелли, проте освідчитися їй чомусь не поспішав. Довелося майорові стати посередником між закоханими.

– Хіба моя кузина вам не до вподоби? – суворо спитав Макнабс.

– Що ви, майоре! Вона не просто чарівна, вона досконала, – похнюпившись, відповів Паганель. – І я, мабуть, був би тільки радий знайти в міс Арабеллі хоч одну крихітну ваду!

– Щодо цього будьте певні, – усміхнувся майор, – вади у жінок завжди знайдуться. Ну що, друже мій, справу вирішено?

– Я не смію! – боязко пробелькотав француз.

– Але чому ви такий нерішучий?

– Я негідний міс Арабелли.

Але дійшлий та наполегливий майор все-таки загнав географа в кут, і той, узявши з нього клятву мовчати, повідав щось таке, про що ніхто з його супутників і гадки не мав.

– Он воно що! – полегшено вигукнув майор. – Але ж це не має аж ніякого значення, Паганелю!

– Ви впевнені?

– Цілком. Більш того – завдяки цьому кумедному… м-м… казусу ви стаєте, так би мовити, оригінальним, а саме про такого чоловіка завжди мріяла моя кузина.