Жюль Верн: Діти капітана Ґранта

Першим порушив тишу Макнабс.

– Скажіть, Айртоне, – спитав він, – вас висадили на західному узбережжі Австралії 8 квітня 1862 року?

– Саме так.

– А ви знали про подальші плани Гаррі Ґранта?

– Лише приблизно.

– І все-таки? Навіть найдрібніша деталь, незначний факт може нам допомогти.

– Капітан Ґрант, сер, – відповів боцман, – мав намір відвідати Нову Зеландію. Але поки я був на борту «Британії», цей намір не було здійснено. Не виключено, що Ґрант, відпливши з Кальяо, попрямував саме туди. Це цілком узгоджується з датою корабельної аварії, вказаною в його посланні: 27 червня 1862 року.

– Проте жоден з уцілілих уривків слів не можна пов’язати з Новою Зеландією, – заперечив Гленарван і вів далі: – Ну що ж, Айртоне, ви дотримали слова, і я додержу свого. Поговорімо про те, на якому з островів вас висадити.

– Це мені байдуже, сер.

– Тоді вертайтеся в каюту і чекайте нашого рішення.

Коли колишній боцман пішов, лорд Гленарван щільно причинив за ним двері й сказав:

– Боюся, що капітан «Британії» загинув. Бідолашні діти! І ніхто не знає, де могила їхнього батька!

– Я знаю! – миттєво відгукнувся Паганель, що досі не промовив ані слова.

Лорд Гленарван був уражений.

– Ви знаєте, де капітан Гаррі Ґрант? – вигукнув він. – І які ж у вас для цього є підстави?

– Той-таки документ.

– І все?… – спроквола уточнив майор тоном глибокого розчарування.

– Спочатку вислухайте, Макнабсе, – зауважив географ. – Я наважився говорити тільки тому, що слова Айртона цілковито збігаються з моїми припущеннями. Міркуйте самі – помилки, яка врятувала нам життя, я припустився не безпідставно. Пишучи листа під диктовку Гленарвана, я весь час ловив себе на думці, що мені не виходить із голови слово «Зеландія», і ось чому. Коли я закінчував листа, переді мною на землі лежала стара «Австралійська та Новозеландська газета», причому зібгана так, що в назві однієї зі статей можна було розібрати всього три склади – «…ландія». І раптом мені сяйнула думка, що уривок слова «…ландія» в посланні Ґранта є частиною географічної назви «Нова Зеландія». До цього я не додумався раніше тільки тому, що вивчав французький примірник послання, а саме цього слова в ньому й немає.

– Мосьє Паганель! – спохмурнів Макнабс. – Щось ви надто легко відмовляєтеся від попередніх висновків!

– Прошу, майоре, я готовий розвіяти ваші сумніви!

– Тоді скажіть, що означає слово «austral…»?

– Те саме, що й раніше: «південні».

– Гаразд! А уривок слова «indi…», який ви вважали за частину слова «indiens» – «індіанці», а пізніше частиною «indigenes» – «тубільці»? Як ви тепер його розумієте?

– Остаточне тлумачення таке: воно є частиною слова «indigence» – «злидні».

– А «contin…»? Як і раніше «континент»?

– Ні, оскільки Нова Зеландія – група островів.

– Тоді що ж? – спитав Гленарван.

– Шановний, зараз я прочитаю вам остаточно розтлумачений документ, а рішення залишиться за вами. Але спершу хочу попросити: постарайтеся забути про будь-яку упередженість. У своєму тлумаченні я спирався на французький текст документа, який писав усе-таки англієць, а йому можуть бути невідомі деякі тонкощі чужої мови. Отже: «27 червня 1862 року трищоглове судно «Британія» з Ґлазґо після тривалої боротьби зазнало краху в південних морях біля берегів Нової Зеландії. Двом матросам і капітанові Ґранту вдалося дістатися берега. Тут, у постійних страшних злиднях, вони кинули цей документ у море на… градусі західної довготи і 37°11́ південної широти. Допоможіть їм, бо вони загинуть».

Географ замовк. Таке прочитання документа було правдоподібним, але не більшою мірою, ніж усі попередні. Чергова гіпотеза Паганеля могла виявитися так само помилковою, як і решта.

– А оскільки слідів «Британії» не було виявлено ні коло берегів Патагонії, ні поблизу берегів Австралії, де проходить тридцять сьома паралель, – усі переваги на боці Нової Зеландії, – зробив висновок учений.

– Чому ж ви аж два місяці не розповідали нам про свої міркування? – спитав Гленарван.

– Не хотів марно обнадіювати вас. До того ж ми все одно прямували до Окленда, що лежить на тій широті, яка вказана в документі.

– А відтоді, як ми відхилилися від цього маршруту? Чому ви й далі мовчали?

– Тому що моє тлумачення все одно не допомогло б урятувати капітана Ґранта.

– Чому ви так вирішили?

– Та хоча б тому, що з часу краху «Британії» минуло два роки. І якщо за цей час капітан не дав про себе знати, отже, він став жертвою або катастрофи, або дикунів. Не така вже й велика Нова Зеландія, щоб по ній поневірятися роками. Ми могли б знайти уламки «Британії», але членів її команди давно немає серед живих.