Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

Щойно Айртон увійшов, лорд звелів матросам вийти.

– Ви хотіли поговорити зі мною, Айртоне? – спитав Гленарван.

– Так, сер. Було б непогано, якби ми розмовляли в присутності майора Макнабса і пана Паганеля.

Гленарван наказав запросити до себе Макнабса й географа.

Кілька секунд Айртон збирався на думці, а тоді нарешті мовив:

– Сер, коли двоє людей укладають між собою угоду, потрібні свідки. От чому я попросив, щоб пан Паганель і майор Макнабс були тут. Скажу відверто: я хочу запропонувати вам ділову угоду. Скажіть, сер, ви як і раніше маєте намір передати мене до рук англійської влади й аж ніяк не погодитеся повернути мені свободу?

Гленарван якусь мить вагався. Врешті-решт почуття обов’язку взяло гору і лорд відповів:

– Ні, Айртоне, я не можу вас звільнити.

– Але я й не прошу!

– Тоді що вам треба?

– Ви могли б висадити мене на одному з безлюдних островів у Тихому океані, забезпечивши речами першої необхідності. Можуть минути роки, доки я виберуся звідти, а за цей час я – хтозна! – можливо, і подумаю… про каяття.

Гленарван швидко поглянув на друзів. Ті мовчали. Трохи поміркувавши, лорд сказав:

– Якщо я пообіцяю виконати те, про що ви просите, ви розповісте мені все, що знаєте?

– Так, сер. Усе, що я знаю про капітана Ґранта і долю «Британії».

– Щиру правду?

– Так. Вам доведеться повірити мені на слово. Але я хочу остаточно переконати вас у тому, що граю чесно і не збираюся вводити вас в оману.

– Говоріть же, Айртоне, – буркнув Макнабс.

– Скажу відразу – я знаю про Гаррі Ґранта дуже мало. Подробиці, які я можу повідомити, навряд чи допоможуть вам відшукати капітана. Тепер ви попереджені, сер: ця оборудка вигідніша для мене, ніж для вас.

Глибоке розчарування відбилося на обличчях Гленарвана і майора. Тільки Паганель і далі сидів незворушно – здається, він мав щодо цього свою думку.

– Це не має значення, – відповів Гленарван. – Я пристаю на вашу пропозицію, Айртоне, і даю слово, що висаджу вас на одному з островів Тихого океану, забезпечивши всім потрібним.

– Чудово, – усміхнувся колишній боцман. – Тепер я готовий відповісти на ваші запитання.

– Просто розкажіть усе, що вам відомо, розпочинаючи з того, хто ви є.

– Я, панове, справді Томас Айртон, боцман із «Британії». 12 березня 1861 року я відплив із Ґлазґо на кораблі Гаррі Ґранта. Близько року ми плавали в пошуках відповідного місця для шотландської колонії. Ґрант – людина, створена для великих справ, але ми з ним постійно сперечалися. Як то кажуть, не зійшлися характерами. Я не вмію смиренно коритися, а він не терпів жодних заперечень. І все-таки я ризикнув піти проти нього. Я спробував збунтувати матросів і захопити «Британію». Чия була тоді правда, хто винен – зараз не важить, але Гаррі Ґрант не вагаючись висадив мене 8 квітня 1862 року на західному узбережжі Австралії.

– Австралії? – перепитав майор. – Значить, ви покинули «Британію» ще до того, як вона зайшла до південноамериканського порту, звідки були останні відомості про неї?

– Так, – відповів боцман. – Поки я був на «Британії», вона не заходила до Кальяо, і на фермі Падді О’мура я згадав про це тільки тому, що почув назву порту з вашої розмови. Я опинився зовсім сам на пустинному березі за двадцять миль від Пертської виправної в’язниці. Блукаючи узбережжям, я зустрів банду каторжників, що втекли з ув’язнення, і пристав до них. Не розповідатиму довго про своє тодішнє життя, скажу тільки, що під ім’ям Бена Джойса я врешті-решт став їхнім ватажком. У вересні 1864 року я найнявся на ферму ірландських колоністів робітником під своїм справжнім ім’ям. Там я розраховував дочекатися слушної нагоди, щоб захопити яке-небудь судно. Це стало моєю заповітною мрією. А за два місяці потому з’явилися ви. Я не вагався ні хвилини і негайно вирішив привласнити ваш чудовий «Дункан». Але яхта мала серйозні пошкодження та потребувала ремонту. Тож я дав «Дункану» відплисти до Мельбурна й запропонував вам свої послуги як провідника до вигаданого місця корабельної аварії судна капітана Ґранта на східному узбережжі. Моя банда рушила назирці за експедицією, то відстаючи, то випереджаючи караван. Це мої хлопці скоїли той даремний злочин на Кемден-бріджі. Врешті-решт, не викликаючи особливих підозр, я таки довів ваш загін до річки Снові. Бики й коні сконали, отруєні гастролобіумом, фургон загруз у трясовині. Решта вам відома, сер, і можливо тільки неуважність пана Паганеля зашкодила моїм намірам, інакше зараз я стояв би на капітанському містку «Дункана», віддаючи накази… От і вся історія. Навряд щоб вона допомогла вам виявити сліди капітана Гаррі Ґранта.