Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

– Вам доведеться бути мужньою, Елен, – відповів Гленарван. – Я прошу вас залишитися. Необхідно, щоб Бен Джойс зустрівся віч-на-віч із нами всіма.

Ставши перед лордом Гленарваном, Айртон мовчки схрестив руки на грудях.

– Отже, – почав Гленарван, – ми з вами знову на тім самім «Дункані», який замірялася була привласнити банда Бена Джойса. Що скажете?

Губи колишнього боцмана затремтіли, але він відказав спокійно:

– З дурної голови я потрапив у пастку, яку сам же й приготував, тому можете чинити зі мною так, як знаєте.

– Я гадаю, – ледь стримуючи себе, сказав Гленарван, – що ви не відмовитеся відповісти на кілька запитань. Я хотів би знати, як вас називати – Айртон або Бен Джойс – і чи насправді ви служили на «Британії»?

Айртон так само байдуже дивився на далекий берег.

– Скажіть, коли ви покинули «Британію» і як опинилися в Австралії?

Відповіді знову не було.

– Послухайте, мовчати зараз не у ваших інтересах. Тільки відвертість може полегшити вашу долю.

Айртон поглянув лордові просто в очі й усміхнувся.

– Сер, я не скажу вам жодного слова. Навіть найкращий суддя добряче поморочить собі голову, коли розбиратиме мою справу. Хто зуміє довести, що Айртон і Бен Джойс – одна людина? Хто, крім вас, може звинуватити мене не те що в злочині, а навіть у провині, гідній осуду? Хто підтвердить, що я замірявся захопити це судно? Ви підозрюєте мене? Чудово! Але щоб засудити людину, потрібні докази, а у вас їх немає. І доти, доки їх не буде, я залишаюся Айртоном, боцманом судна «Британія».

Гленарван не збирався відступати.

– Я не судовий слідчий і мене не обходить ваше минуле, – заявив лорд. – Мені не потрібні відомості, які могли б вас викрити. Але вам відомо, заради чого я веду пошуки. Одне слово, і ви могли б навести нас на слід.

Айртон похитав головою.

– Ви знаєте, де зараз капітан Ґрант? – наполягав Гленарван. – Де насправді розбилася «Британія»?

– Я не скажу вам цього, сер!

– Айртоне, – голос лорда затремтів, – якщо вам відомо, де зараз Гаррі Ґрант, скажіть про це хоча б його нещасним дітям, адже вони живуть надією!

Було видно, що Айртон збентежений, але він швидко опанував себе.

– Я не можу, сер. Ні! Якщо хочете, можете повісити мене на реї.

– Айртоне, серед нас немає ні суддів, ані катів. На першій же стоянці вас передадуть британським властям.

– Тільки цього я й хочу. – Колишній боцман відвернувся і під конвоєм двох матросів попрямував до каюти, що правила йому за в’язницю.

Що мав робити лорд Гленарван? Очевидно, «Дункану» слід було повертатися на батьківщину, і всі пов’язані з цим справи належало обміркувати з Джоном Манґлсом. Оглянувши вугільні бункери, капітан переконався, що палива вистачить усього на п’ятнадцять днів. Тому він запропонував узяти курс на бухту Талькауано, до узбережжя Південної Америки, – «Дункан» уже побував там на самому початку їхньої подорожі. Шлях туди пролягав просторами Тихого океану. Поповнивши запаси, яхта поверне на південь і, обігнувши мис Горн, попрямує через Атлантику прямо до Шотландії. План було схвалено, механік дістав наказ розводити пари, а за годину «Дункан» уже ліг на новий курс і прямував в океанські простори, тримаючись усе тієї самої тридцять сьомої паралелі. Надвечір із корми вже не видно було на обрії новозеландського верхогір’я – воно зникло в серпанку туману.

Плавання було невеселим – відважні люди, що жили надією відшукати капітана Гаррі Ґранта, поверталися в рідні краї без нього. Команда «Дункана» занепала духом. Навіть завжди балакучий і жвавий Паганель засумував – здавалося, учений переживає останні події ще більш пригнічено, ніж решта учасників.

Лорд Гленарван кілька разів намагався змусити Айртона відповідати, але всі обіцянки й погрози були марні. Незрозуміло було, чому колишній боцман так затято мовчить. Майор навіть узяв під сумнів, чи відомо йому будь-що взагалі про капітана Ґранта.

П’ятого березня леді Елен тихо постукала в двері каюти чоловіка. Побачивши схвильовану дружину з очима, повними сліз, Гленарван кинувся їй назустріч.

– Що трапилося? – спитав він.

– Едварде! – вигукнула Елен. – Я все-таки поговорила з Айртоном.

– Невже вам вдалося щось довідатися?

– Ні, але тепер він хоче поговорити з вами.

– Ви обіцяли йому що-небудь?

– Тільки одне: мій чоловік докладе всіх зусиль, щоб полегшити його долю.

Колишнього боцмана негайно привели до кают– компанії, де на нього з нетерпінням очікував Гленарван.