Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

Тож пасажири скористалися й цим днем стоянки, знову висадилися на берег, а лорд Гленарван і майор навіть прихопили з собою рушниці. Було вирішено дістатися підніжжя гори Трістан. Продираючись крізь лавові осипи та звалища уламків пемзи, мандрівники сполохали в чагарникових хащах кількох вепрів. Одного з них куля майора звалила на місці, а лорд підстрелив кілька чорних куріпок. На карнизах гірських схилів, до яких не досягали кулі, гуляло безліч диких кіз, у кущах траплялися здичавілі кішки – єдині хижаки на всьому острові.

На восьму вечора всі повернулися на яхту, а опівночі «Дункан» покинув архіпелаг Трістан-да-Кунья.

Для того щоб поповнити запаси вугілля на мисі Доброї Надії, капітанові Джону Манґлсу довелося відхилитися на два градуси на північ від тридцять сьомої паралелі, де «Дункан» потрапив у смугу ходових для нього дужих західних вітрів і вже 24 листопада о третій годині дня на обрії забовванів силует Столової гори, а трохи згодом яхта порівнялася з Сигнальною горою – дороговказом до входу в бухту Кейптауна. «Дункан» увійшов туди о восьмій годині вечора.

Мандрівники використали час короткої стоянки для прогулянки містом із тридцятьма тисячами білих та чорношкірих мешканців. Гостям Кейптауна достатньо було оглянути фортецю в південно-східній частині міста, палац і сад губернаторської резиденції, біржу, місцевий музей, помилуватися на кам’яний хрест, споруджений Бартоломео Діасом, і випити склянку понтейського, найкращого з місцевих вин, – і на цьому вичерпувалися всі варті уваги місцеві пам’ятки, тож наступного дня рано-вранці «Дункан» знявся з якоря і вже за кілька годин пропливав повз усім відомий мис Бур, який свого часу португальський король Хуан II так недоладно назвав мисом Доброї Надії.

6 грудня перші промені сонця освітили гору, що немов випірнула з морської глибини. Це й були Амстердамські острови, за милю від яких яхта лягла в дрейф.

Віддалений архіпелаг в Індійському океані складався з двох клаптиків суші: безлюдного острова Сен-Поль та острова Сен-П’єр, на який пасажири «Дункана» дісталися шлюпкою. Його населення складалося з кількох добровільних відлюдків – доглядачів риболовецьких промислів, що належали, як і сам острів, якомусь комерсантові з острова Реюньон.

Зараз на острові було троє мешканців: француз та два мулати. Тож Паганель міг потиснути руку співвітчизникові, старому поважному мосьє Віо, який надзвичайно гостинно зустрів мандрівників.

Він розповів їм, що архіпелаг Амстердам двічі ставав прихистком для моряків, які врятувалися від загибелі, а більше жодне судно не зазнало корабельної аварії біля цих берегів. Коли б це раптом і сталося, хвилі винесли б на берег уламки судна, а люди неодмінно добралися б на шлюпках до риболовецьких промислів мосьє Віо. Старий, що прожив багато років на острові, нічого не знав про «Британію» і капітана Ґранта, а це означало тільки одне: що катастрофа сталася зовсім в іншому місці.

Це не здивувало і не засмутило Гленарвана. Він діяв методом виключення, і головною його метою було встановити факт, що в цій точці на тридцять сьомій паралелі Гаррі Ґранта немає, – і більше нічого.

Після тривалої прогулянки, вже в сутінках, мандрівники розпрощалися з шановним мосьє Віо і шлюпка з «Дункана» допровадила мандрівників на борт яхти.

7 грудня о третій годині ранку острів Амстердам розтанув у тумані на західному горизонті.

Мері Ґрант і Роберт не могли спокійно дивитися на хвилі Індійського океану. Можливо, саме тут їхній батько на пошкодженому судні разом із уцілілими членами команди боровся проти страшного урагану. Джон Манґлс показав дівчині на морській карті головні течії цих широт. Одна з великих течій перетинає весь Індійський океан і прямує просто до австралійського материка. Сила цієї течії така велика, що мореплавці відчувають її в обох океанах – і в Тихому, і в Атлантичному. Тож якщо «Британія» під час урагану навіть утратила щогли й кермо і стала зовсім безпорадною перед шаленством хвиль, її чекав неминучий фінал – бути викинутою на берег силою течії.

Але і в капітана, і в лорда Гленарвана все ще залишалися певні сумніви. Як відомо, остання звістка про капітана Ґранта надійшла 30 травня 1862 року з Кальяо. Яким же чином 7 червня, тобто всього за вісім днів по тому, як «Британія» залишила береги Перу, вона могла опинитися в Індійському океані? Як це могло статися? Про це вони й запитали Паганеля. Не кажучи ні слова, вчений пішов по документ. Він повернувся, даючи зрозуміти всім, ніби йому соромно, що розумні, освічені люди можуть брати під сумнів такі очевидні речі.