Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

Невдовзі американські береги залишилися за кормою «Дункана», який плив тепер новим курсом.

До островів Трістан-да-Кунья було дві тисячі сто миль, і цю відстань Джон Манґлс сподівався подолати днів за десять, якщо «Дункану» не стануть на заваді східні вітри. Мандрівники з надією чекали австралійського берега, а про капітана Ґранта говорили так, ніби яхта рухалася прямісінько до вказаного місця зустрічі з ним.

16 листопада задув сприятливий західний вітер, на «Дункані» поставили вітрила і яхта ще стрімкіше помчала вперед. Проте назавтра мандрівники побачили, що поверхня океану всуціль укрита водоростями, ніби килимом, і тепер вона нагадувала гігантський зарослий ставок. Іноді серед водоростей траплялись уламки дерев і залишки рослин, занесених у море хвилями з берега. Здавалося, «Дункан» несподівано потрапив у Саргасове море, за тисячі миль від свого маршруту, і, зрозуміло, рух яхти в таких умовах дещо уповільнився.

Пройшли ще добу, й удосвіта пролунав крик стежового матроса:

– Земля!

На палубу яхти відразу висипали пасажири та члени команди. Паганель розсунув свою підзорну трубу, спрямував її в потрібний бік, але не виявив нічого схожого на землю.

– Погляньте на хмари, – порадив Джон Манґлс.

– Справді, – пробурмотів Паганель, – там здалека манячить щось схоже на кручі.

– Це ж і є архіпелаг Трістан-да-Кунья!

– Отже, – зауважив учений, – ми зараз за вісімдесят миль від нього, оскільки вершину заввишки в сім тисяч футів, що має назву Трістан, можна бачити над горизонтом саме з такої відстані.

А за кілька годин усі виразно побачили кілька високих скелястих островів.

О третій годині дня «Дункан» увійшов до бухти Фалмут на острові Трістан-да-Кунья. Яхта кинула якір за півмилі від берега на глибині шістдесят футів. Пасажири зараз же посідали у велику шлюпку і невдовзі зійшли на берег.

Столицею архіпелагу виявилося невелике селище. Тут було щось із півсотні чепурних будиночків. За селищем розстелялася широка рівнина, оточена високим насипом із застиглої лави, а за ним велично здіймалася вершина гори Трістан.

Лорда прийняв губернатор острівної колонії, і під час свого візиту Гленарван, привітавшись, відразу запитав: чи йому часом не відомо що-небудь про долю Гаррі Ґранта і «Британію»? Проте цих імен тут ніхто з місцевих старожилів ніколи не чув, можливо, тому що архіпелаг розташований осторонь від морських шляхів і тут рідко бувають кораблі. Власне кажучи, лорд і розпитував губернатора лише для того, щоб мати чисту душу. З тієї ж таки причини він наказав матросам обійти острів на шлюпках понад берегом (а це всього сімнадцять миль), щоб оглянути узбережжя.

А пасажири «Дункана» тим часом вирушили на прогулянку селищем та його околицями. На острові Трістан-да-Кунья мешкало сто п’ятдесят душ, здебільшого це були англійці та американці, що одружилися з темношкірими жінками – представницями народу зулу.

Частина узбережжя, з якою межувала долина, була на архіпелазі єдиним місцем із родючим ґрунтом. Решта всього безлюдного простору була вкрита корою застиглої лави. Там мешкала безліч гігантських альбатросів і сотні тисяч пінгвінів. Оглянувши похмуре нагромадження вулканічних скель, мандрівники спустилися в долину, де дзюркотіло безліч струмків і струмочків. Тут чагарі, серед яких пурхали різноманітні пташки, робили краєвид дещо веселішим. На лужках траплялися дерева з родини ріжкових, величні ломарії з вигадливо переплетеними волокнистими стеблами, багаторічні квітучі кущі анцерії, що розносить навкруги свої дурманні пахощі, а також бальзамний мох і рідкісні папороті. За розмовами та замилуванням природою непомітно минув день, а як смеркло, мандрівники повернулися на яхту.

Прибули й шлюпки з матросами, які всього за кілька годин устигли обійти весь острів, проте жодних слідів «Британії» не знайшли. «Дункан» міг би покинути архіпелаг того самого вечора, але не знявся з якоря, бо Гленарван дозволив команді пополювати на морських корів, морських левів та морських слонів. Раніше сюди заходили й кити, але бездумне жорстоке винищення призвело до того, що тепер їх майже не лишилося в цих широтах.

Після вдалого полювання вся команда заходилася коло здобичі: обробляли тюленячі шкури, витоплювали ворвань, [6]таку необхідну на судні, і так, за роботою, минула ніч і весь наступний день, тому відплиття «Дункана» було перенесено на 20 листопада.