Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

Джон попросив усіх пасажирів піднятися на палубу, щоб у момент можливої катастрофи вони не потрапили в пастку під палубою. Гленарван та його супутники окинули поглядом грізне розбурхане море. Мері Ґрант зблідла.

Раптом Джон Манґлс голосно гукнув матросам:

– Ворвань! Швидше, хлопці, тюленячу ворвань нагору!

Команда вмить зрозуміла задум свого капітана. Авжеж, шаленство хвиль і справді можна стримати, якщо покрити поверхню води шаром рідкого жиру. Висота хвиль різко зменшується, гребені на їхніх вершинах зникають. На жаль, цей засіб діє дуже недовго, але спробувати було варто. Матроси хутко викотили на бак барила з тюленячим жиром. Днища повибивали сокирами, а самі барила попідвішували над бортами праворуч і ліворуч.

– З Богом!!! – скомандував Джон Манґлс.

Потоки ворвані хлинули в море. Масний шар відразу втихомирив пінисту поверхню, ніби її раптово скувало льодом. «Дункан» поплив по гладкій поверхні води. Він уже входив у затоку, проминувши небезпечні мілини, коли за його кормою з подвоєною люттю знову забурхав океан.

Було кинуто відразу два якорі, тож судну більше не загрожувала небезпека знов опинитись у відкритому морі чи сісти на мілину. Після стількох, здавалося, нескінченних годин боротьби з ураганом «Дункан» опинився в затишній маленькій бухті, захищеній від океанських вітрів високою косою.

Залишалося з’ясувати головне: куди закинуло яхту? Капітан негайно заходився робити виміри та обчислення і невдовзі визначив, що «Дункан» відхилився від наміченого курсу всього на два градуси. Судно перебувало коло мису Катастроф на південному узбережжі Австралії, за триста миль від мису Бернуїллі.

Мис із такою лиховісною для моряків назвою лежить у протоці між материком та островом Кенгуру. Обабіч протоки розташувалися затоки Спенсера на півночі й Сент-Вінсент на півдні. На східному березі Сент-Вінсента стоїть порт Аделаїда, столиця Південної Австралії. Місто це налічує сорок тисяч жителів, причому для більшості з них основне заняття – це обробіток землі, тож інженерів і техніків тут значно менше, ніж агрономів, тобто не було певності в тому, чи можна полагодити саме тут вельми значні пошкодження яхти.

Гленарван та капітан Манґлс, гаразд помізкувавши, вирішили далі йти під вітрилами вздовж австралійського узбережжя, принагідно розшукуючи сліди «Британії», потім зробити зупинку коло мису Бернуїллі, розпитати місцевих колоністів і продовжити плавання до Мельбурна, де яхту, безумовно, полагодять за лічені дні. Коли гвинт запрацює, «Дункан» залишиться крейсувати коло східних берегів материка, де й закінчить свої пошуки.

Надвечір ураган ущух, задув легкий південно– західний бриз. На яхті поставили нові вітрила. О четвертій ранку «Дункан» плавно рушив уздовж австралійських берегів.

20 грудня мандрівники порівнялися з мисом Бернуїллі, не знайшовши дорогою жодних ознак будь-якої корабельної аварії. Та й те сказати, що від загибелі «Британії» минуло два роки: адже за цей час море могло розкидати і знищити уламки трищоглового судна, а тубільці – підібрати вцілілі металеві частини. Що стосується Гаррі Ґранта та його супутників, які потрапили в полон, то їх напевно відвели вглиб материка.

Трохи дивувало одне: річок в Австралії, які перетинають тридцять сьому паралель, не так багато, а гирла їх – то великі сучасні порти. Важко собі уявити, щоб через один із таких портів зі жвавим рухом різних суден пляшка могла безперешкодно потрапити до Індійського океану. А раз так, то координати, зазначені в документі, можуть стосуватися тільки місця катастрофи «Британії» коло західного узбережжя континенту.

Проте, як справедливо зауважив Гленарван, таке припущення не спростовує версію, згідно з якою капітан Ґрант перебуває в полоні. Адже в посланні є фраза: «…де напевно потраплять у полон до жорстоких тубільців». Зрештою мандрівники дійшли висновку: якщо поблизу мису Бернуїллі не вдасться відшукати слідів «Британії», залишається повернутися до Європи. Це рішення засмутило пасажирів «Дункана», а Мері й Роберта Ґрантів охопив справжній відчай.

Висідаючи на берег разом із Гленарваном, Елен, Джоном Манґлсом, Макнабсом і Паганелем, діти капітана Ґранта весь час казали собі: ще трошки, і питання про те, живий їхній батько чи ні, буде вирішено остаточно. Шлюпка причалила в крихітній бухточці, утвореній двома кораловими мілинами. Цілком можливо, що саме на такій небезпечній обмілині й розбилася «Британія».