Жюль Верн - Діти капітана Ґранта

– Та нехай «Дункан» і пливе собі до Мельбурна, – перебив Манґлса географ, – а ми самі дістанемося затоки Туфолда!

– Яким же чином, мосьє Паганель?

– Уздовж тридцять сьомої паралелі: перетнемо Австралію так само, як перетнули Південну Америку. Якщо нам пощастить найближчим часом знайти капітана Ґранта, ми разом із ним прибудемо в Мельбурн, а раптом розшуки заведуть нас до самого східного узбережжя, тоді «Дункан» чекатиме нас у затоці. Це всього якихось триста п’ятдесят миль, не більше. Ми пройдемо їх за місяць – саме стільки часу знадобиться для ремонту «Дункана». Тридцять сьома паралель пролягла через провінцію Вікторія в помірному кліматі, там є навіть шосе й залізниці. Схожу подорож можна здійснити, не виходячи з коляски або фермерського візка, і вона така сама безпечна, як прогулянка з Лондона до Единбурга.

– А як же збіглі каторжники, яких, як то кажуть, у Австралії є сила-силенна?

– Зустріч із ними загрожує тільки на сході. Провінція Вікторія не надає права притулку колишнім в’язням і навіть видала закон, що забороняє людям, які відбули покарання в інших провінціях, перебувати на її території.

– Це правда, – підтвердив Падді О’мур. – Відтоді, як я поселився в цих місцях, тут не було чути про жодного каторжника.

– Та й мені вони не траплялися, – докинув Айртон.

– Елен, а ви як гадаєте? – звернувся Гленарван до дружини.

– Я вважаю, Едварде, що всі ми думаємо про одне: нам час рушати в дорогу!

Лорд Гленарван звелів починати підготовку до експедиції.

– Айртоне, а ви готові долучитися до пошуків капітана Ґранта? – спитав він.

Колишній боцман відповів не одразу.

– Добре, сер, я подамся з вами. У будь-якім разі я покажу вам місце, де розбилася «Британія». А які ваші розпорядження щодо яхти? Її капітан теж вирушить із вами?

– Джон чекатиме моїх розпоряджень у порту Мельбурна.

– Ну що ж, сер, – сказав Айртон, – можете розраховувати на мене.

Довіривши господареві дому забезпечити експедицію всім необхідним для майбутньої подорожі, мандрівники повернулися на яхту.

Джон Манґлс був переконаний, що і йому нарешті пощастить узяти участь у розшуках капітана Ґранта. Обговорюючи це з Гленарваном, він навів безліч доводів щодо того, яким корисним він може бути в поході, крім найголовнішого, про що Гленарван здогадувався й сам.

Вислухавши його, лорд запитав:

– Чи довіряєте ви своєму помічникові?

– Безперечно, цілком. Том Остін – досвідчений моряк. Ви можете покластися на нього так само, як на мене, сер.

– Що ж, тоді ходімо з нами, – сказав Гленарван і посміхнувся. – Дехто буде цьому дуже радий!

У відповідь на це Джон Манґлс почервонів і ледве спромігся на кілька слів подяки.

Назавтра капітан у супроводі теслі й матросів знову повернулися в садибу Падді О’мура. Фермер із синами чекав на них, щоб узятися до роботи. Айртон теж був тут. Вирішили, що жінкам найзручніше їхати у фургоні, запряженому биками, а чоловіки вирушать верхи на конях. Ірландець узявся забезпечити експедицію не тільки биками, а й самим фургоном, який насправді був возом завдовжки в двадцять футів, критий брезентом, із колесами з суцільного дерева. Керування цією колимагою потребувало неабиякої спритності, тому за візника було призначено колишнього боцмана.

Джон Манґлс постарався зробити фургон зручним хоча б усередині. Найперше, що він зробив, – це розділив його дощаною перегородкою на два відділення. Заднє призначалося для зберігання їстівних запасів, багажу та похідної кухні містера Олбінета, переднє цілком було віддане в розпорядження жінок. Тесля перетворив його на подобу каюти з килимом на підлозі, туалетним столиком та двома ліжками для Елен і Мері Ґрант. Уночі для захисту від холоду та вогкості вікна фургона запиналися щільними шкіряними завісками. Місця було досить, щоб і чоловіки могли сховатися всередині в негоду, проте звичайно вони мали спати в наметі.

Було споряджено для переходу семеро міцних невибагливих коней: для Гленарвана, Паганеля, Роберта Ґранта, Макнабса, Джона Манґлса та двох матросів – Вілсона і Малреді, які теж мали вирушити в експедицію. Айртонове місце візника було на передку фургона, а містерові Олбінету належало влаштуватися в багажному відділенні. Віддавши розпорядження теслі, Джон Манґлс оголосив ірландській родині, що лорд Гленарван запрошує їх на обід на «Дункан», і відвіз їх усіх на яхту. Айртон також приєднався до них.