Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

– Єдине, що міг зробити я, бідний маленький священик, – це мовчати, всупереч мукам совісті мовчати, щоб не затьмарити останні ясні дні моїх бідних парафіян. Дні ці канули безповоротно. Тепер треба, не піддаючись самоодуренню, глянути правді в обличчя. Тільки не виступайте з божевільними пропозиціями звернутися до влади з клопотанням або з чимось таким подібним. Марна трата часу!

– Людського співчуття не чекайте! – продовжував Тер-Айказун. – Розіп’ятий Христос наш велить продовжувати його хресний шлях. Нам залишається одне: померти…

Тер-Айказун зробив ледь помітну паузу і закінчив зовсім іншим тоном:

– Усе питання лиш у тому, як померти.

– Як померти? – повторив пастор Арам Товмасян, застрибнувши на сходинку ґанку поруч із Тер-Айказуном. – Я знаю, як я помру. Не як беззахисний баран, не на шосе дорогою в Дейр-ель-Зор, не в клоаці депортаційного табору, не від голоду і не від смердючої епідемії, ні. Я помру на порозі свого будинку зі зброєю в руках, у цьому допоможе мені Христос, чиє слово я проповідую людям. І зі мною помре моя дружина і з нею ненароджене дитя.

Здавалося, ще трохи й у нього розірветься серце: Арам притиснув руку до грудей, немов бажаючи його втихомирити. Заспокоївшись, він згадав про долю депортованих: описав те, що довелося пережити разом із зейтунцями, хоч і недовго і не в такій страшній формі.

– Що це таке, ніхто не знає, не в змозі уявити, поки не відчує сам. Дізнаєшся це тільки в останню мить, коли жандарм наказує рушити в дорогу, коли церква та будинки, на які ти озираєшся, стають усе меншими і меншими, поки зовсім не зникають із очей…

Арам описав нескінченний шлях від етапу до етапу, нічого не забувши: і те, як помалу ноги вкриваються струпами і набрякає тіло, і те, як люди починають падати та залишаються лежати на дорозі, а ешелон тягнеться далі, як настає загальне здичавіння і люди щодня мруть під ударами батога.

Кожна фраза промовця, як батогом, юшила натовп. Але дивна річ! З ворохоблених душ цієї тисячної маси не чулося жодного зойку, жодного вибуху люті. Юрба, як і раніше, розглядала купку людей на високому ґанку, як трагічних блазнів, котрі зображують щось таке, що не має до них, глядачів, жодного стосунку. Ці виноградарі, плодівники, різьбярі, ремісники, пасічники, шовківники, ткачі, котрі так довго чекали грізної зустрічі з майбутнім, зараз, коли воно обернулося сьогоднішнім днем, не були спроможні осягнути його розумом. Змарнілі обличчя свідчили про межу напруги. Життєва сила люто намагалася пробити паволоку болючого відчуження, в якій, немов у коконі, перебували люди останнім часом.

Арам Товмасян гукнув:

– Блаженні мертві, бо у них усе в минулому!

І тут уперше з натовпу почувся невимовний зойк болю. Це був протяжний, співучий стогін, завмираючий подих, немов зітхала не людина, а сама стражденна земля. Але, перекриваючи цей крик болю, пролунав голос Арама:

– І ми хочемо, щоб смерть якомога швидше стала минулим! Тому будемо захищати наші рідні краї – чоловіки, жінки, діти, – щоб усі знайшли швидку смерть!

– Чому ж неодмінно смерть?

Це прозвучав голос Багратяна. Десь жевріючи в глибині його душі, світло спитало, коли Ґабріель почув себе: «Чи це я?» Серце чоловіка билося спокійно. Скутість минулася. Назавжди. Виникло відчуття глибокого переконання. Напружені м’язи розслабилися. Всім своїм єством він знав: заради цієї миті варто жити. Бувало, коли чоловік часто розмовляв із тутешніми селянами, його вірменська мова здавалася йому неприродною та вимученою. А зараз промовляв не він – і це надавало величезного спокою – а якась владна сила, що вела Баграятна сюди довгими обхідними шляхами століть і короткими, але також крутими дорогами його життя. Провідник із подивом прислухався і до цієї незримої сили, яка так природно черпала з нього слова:

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Іван Богослов (Йоан, Іван син Заведеїв) – апостол, християнський святий, проповідник, автор декількох творів Нового Завіту. Апокаліпсис – остання книга Нового Завіту та один з найдавніших творів християнської літератури.