Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

Набагато більше відпочивальники захоплювалися двома сучасними похідними наметами, які Аветіс-молодший привіз кілька років тому з Лондона. Зроблені, як заведено, з брезенту, вони були обладнані всім, що здатен винайти кмітливий розум досвідченого мисливця та світської людини. Справа в тому, що Аветіс незадовго до того, як його підкосила хвороба, готувався до подорожі з двома друзями-англійцями майже неходженими гірськими та степовими місцинами.

У цих наметах ніщо не було забуто: складні похідні ліжка, на яких спати було зовсім не жорстко; шовкові спальні мішки; розбірні, легкі, як пір’їнка, столи й ослони; кухонний і чайний посуд, миски та тарілки – все алюмінієве; гумові умивальні мидниці та рукомийник; і – що варто згадати – газові та гасові лампи із захистом від вітру.

Стали розподіляти житло. Жульєтта відкинула шатро шейха і зайняла разом із Іскуєю один із сучасних упорядкованих наметів. Грікор і Ґонзаґо отримали другий такий самий. Учитель Восканян із якихось незрозумілих міркувань оголосив, кинувши суворий погляд на Жульєтту, що вважає за краще провести ніч наодинці з собою, далеко від роду людського. Проголосивши цю декларацію, він схилив свою кучеряву голову, ніби чекав, що пролунає загальний хор похвал такому гордовито-мужньому рішенню і той же прихильний жіночий голос спробує відмовити сміливця від цього наміру. Але Жульєтта навіть не згадала ні про диких лісових звірів Муса-Дага, ні про дезертирів, котрих не злякався Восканян. Ніхто не став заперечувати необхідність діалогу Восканяна з власною душею. А він, скорчивши зневажливу міну, відвернувся і весь вечір провів у похмурих роздумах, так і не отримавши можливості скасувати своє не оцінене належним чином рішення.

У розкішному апартаменті з вимпелом на верхівці розташувалися Ґабріель, Стефан, Авакян і Шатахян.

Багратян називав подумки цей вечір генеральною репетицією. Правда, минув він без особливих пригод. Нічого романтичного не відбулося, хіба що кухар Ованес варив їжу на багатті, просто неба. Одчайдух Мисак кілька днів тому скоїв наїзд на Антіохію, де у знайомого армійського постачальника роздобув партію англійських консервів – цілий лантух, саме ними сьогодні й вечеряли. Під час вечері Стефан кілька разів потай відносив у м’якуші булки частину своєї порції консервів голодній Сато, котра трималася подалі від відблисків багаття.

Біля вогнища сиділи, як годиться, на ковдрах. Мисак розстелив на рівному місці скатертину, розставив на ній миски з їжею. Вечір був приємно свіжий. Місяць вступив у свою третю чверть. Помалу згасало полум’я багаття. За вечерею пили вино та міцну самогонку з ягід шовковиці, яку гнали місцеві селяни. Але цього вечора бракувало затишку та задушевності. Жульєтта дуже рано покинула товариство. Вона відчувала якесь незрозуміле пригнічення. Тільки зараз втямила, чому так пручалася Іскуя цій затії. З усіх боків тут чатувала первозданна, відлюдькувата земля, така жахливо сувора. А пробі, і справді є щось блюзнірське в цій вигаданій Ґабріелем розвазі?

Вона пішла з Іскуєю до намету. Побажали один одному на добраніч й інші. З високо піднесеною головою пішов і Восканян, він примостився неподалік від місця, де розташувалися на ночівлю слуги, і за ніч змерз, розплачуючись за власне штукарство.

Ґабріель розподілив між чоловіками нічну вахту біля наметів. Чергували по двоє, змінювалися що три години. Багратян роздав гвинтівки та бойові набої. Христофор і Мисак ходили з його покійним братом на полювання і вправно поводилися з вогнепальною зброєю.

Ґабріель ліг останнім. Але йому не спалося, як не спалося й Іскуї. Вона лежала нерухомо, боячись поворухнутися, щоб не розбудити Жульєтту. А Багратян кілька годин перевертався з боку на бік. Його душив запах камфори й якийсь затхлий дух у наметі. Врешті-решт чоловік одягнувся і вийшов. Було, ймовірно, о пів на першу. Він звелів вартовим – Мисаку та кухареві – йти спати, а сам, залишившись єдиним чатовим, став повільно крокувати навколо табора з трьох наметів. Часом він вмикав свій кишеньковий ліхтарик, але пучок світла відкидав лише крихітний кружечок.

Ніч не таїла в собі нічого загрозливого. За учасниками пікніка не пішла навіть жодна з тих здичавілих собак, через яких унизу, в долині, небезпечно ходити вночі, їхні очі-жаринки не супроводжували сьогодні людей. Жодного підозрілого звуку. У темряві ночі, як блискавки, ширяли кажани. Блідий місяць, уже готовий канути в море, на мить виплив із-за хмари, аж тут у мертвій тиші раптом заспівав соловей – та так заливисто й дзвінко, що Багратян був вражений.