Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

Крім згаданих гостей, на віллі іноді бували і літні подружні пари – доктор Петрос Алтуні з Майрік Антарам і пастор Арутюн Нохудян зі своєю боязкою дружиною. Тер-Айказун був у Багратянів усього лиш раз.

Одного чудового липневого дня Ґабріель запропонував своїм гостям провести вечір і ніч на Муса-Дагу і зустріти там схід сонця. Це була суто європейська вигадка, близька серцю городянина, котрий був змушений марнувати життя серед бетонних стін, обтяжений діловою кореспонденцією. Але тут? Товариство, що зібралося за столом, було неабияк здивоване такою сміливою пропозицією. Один лише Апет Шатахян, котрий ні за що не хотів вдарити в багно обличчям в очах Багратянів, став вихваляти красу ночівлі просто неба. Але Багратян його розчарував:

– Нам зовсім не треба спати просто неба. Я виявив у нашій комірчині три дуже пристойних намети. Вони належали моєму покійному братові, він користувався ними для далеких мисливських експедицій. Два з них цілком сучасні похідні намети, придбані братом в Англії. Кожен розрахований на дві-три особи. Третій – велике розкішне шатро арабського шейха. Аветіс, мабуть, привіз його колись зі своїх мандрів, а може, намет належав навіть нашому дідові…

Жульєтта доволі прихильно поставилася до майбутньої прогулянки, Стефан застрибав від радощів, і пікнік призначили на найближчу суботу.

Аптекар Грікор, котрий уже все пережив і все здійснив, для котрого ніщо під місяцем не було новим – від виготовлення повидла до порівняльної теології, – поділився своїм досвідом життя просто неба. При цьому його розкосі очі дивилися кудись в порожнечу, а монотонне звучання глухого голосу немов підкреслювало, якою незначною здається оповідачеві ця крихітна частинка його розмаїтих знань. На нерухомому жовтому обличчі лише тремтіла цапина борідка. Бувало, розповідав фармацевт, він тижнями жив на Муса-Дагу, навіть не спускаючись ввечері в долину. Хто по-справжньому знає Муса-Даг (але хто ж знає його по-справжньому?), той знайде там надійний прихисток на ніч і обійдеться без намету. Він, Грікор, звісно, має на увазі не тільки загальновідомі печери над Кебусією. Народ склав легенду про святого Саркіса, котрий, переслідуючи язичників, злетів на баскому коні на Дамладжк, і копита коня-велетня залишили сліди, величезні западини – печери. Але Муса-Даг нічого спільного зі святим Саркісом не має, зате має безпосередній стосунок до самітника Сукіаса й інших пустельників і ченців, котрі в далекі, давно минулі часи, віддаляючись від світу, селилися в яскинях.

Правда, аптекарю під час його багатоденного перебування на Муса-Дагу і на гадку не спадало шукати, як ці пещерні жителі, благодаті – його цікавило тільки пізнання природи. Своїм тодішнім ботанічним дослідженням він зобов’язаний повним гербарієм Муса-Дага. Любителі флори знайдуть у цьому гербарії кілька взірців лисохвіста та свинцевого кореня, про які в своїх працях не згадує навіть славетний Лінней [56] Карл Лінней (1707–1778) – шведський природознавець, творець системи рослинного та тваринного світів. . У Грікора з приводу своїх відкриттів збереглося листування з багатьма президентами академій. На жаль, молодь втратила інтерес до світу рослин та їхньої класифікації, вона живе без глибоких почуттів, не турбуючись про завтрашній день (випад проти вчителів). Але він сміє стверджувати, що спроможний як фармацевт витягти з лікарських трав, що ростуть на Муса-Дагу, все, що вживають в медикаментозній медицині. Аптекареві нема чого їздити в Антіохію, щоб поповнити запаси хініну й інших пігулок чи порошків із державних складів. (Це був уже випад проти Багратяна за те, що той без належної довіри оглядав аптеку мудрагеля.)

Крім їмості, пані Нохудян, котра втратила дар мови від проекту Ґабріеля, настільки шкідливого для здоров’я її немічного, слабосильного чоловіка, тільки Іскуя не погодилася взяти участь у вилазці.

Що дивного! Вона пізнала досить безвихідного жаху ночей просто неба, у відкритому полі. Те, що інші називали задоволенням, в її очах було блюзнірством. Панночка почувалася, як голодний, котрий споглядає, як пересичені люди викидають за вікно їжу. Вже за сімдесять миль звідси на схід по шосе тяглися вмираючі колони вигнанців. Дівчину обурювала безсердечна витівка Багратяна. Про щире підґрунтя цієї ідеї вона й не здогадувалася.

– Я б хотіла залишитися вдома, – благала Іскуя.

Ґабріель відповів не без суворості:

– Як заманеться, Іскує! Але я гадав, що ви підтримаєте компанію. Ні, ви повинні жити з Жульєттою у великому наметі.