Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

Можливо, вона почувалася скутою і від неробства, на яке відтепер була приречена. Та й Жульєтта, котра шукала товариства Іскуї, також почувалася при ній не дуже впевнено. Це було незбагненно, однак було саме так. Є люди – вони ні за своїм становищем, ні як особистості нічим не примітні, і все ж у їхній присутності ми чомусь шаріємося. Ми самі часом помічаємо, що навіть без поважної причини тримаємося з ними неприродно або нахабно. Можливо, та збуджена балакучість, яка находила на Жульєтту в товаристві Іскуї, пояснювалася такими відчуттями? Жульєтта здатна була довго розглядати Іскую і раптом вибухнути такою тирадою:

– Знаєш, я, правду кажучи, ненавиджу східних жінок за таємничість і ледачі повільні рухи. Я і наших брюнеток терпіти не можу. Але ти, Іскує, нітрохи не східна жінка. Коли сидиш проти світла, у тебе зовсім сині очі…

– І це кажете мені ви, мадам, із вашими очима та білявим волоссям?

– Скільки разів, любонько, я маю тебе благати, щоб ти називала мене не «мадам», а Жульєттою, і казала мені «ти»? Вже так тобі хочеться наголосити, що я набагато старша за тебе?

– О ні, Боже милий, я зовсім цього не хочу… Даруйте… Вибач…

Жульєтта мимоволі розреготалася з того, що Іскуя сприйняла її кокетливий жарт настільки серйозно, навіть очі в неї стали перелякані.

Іскуї довелося майже все своє майно покинути в Зейтуні. Маленький вузлик, який Товмасянам дозволили взяти з собою на етап, залишився десь на негостинних полях, далеко від великого міста. Тож було на ній лише поношене плаття, подерті мешти та панчохи, в яких юнка втікала в Йогонолук.

Жульєтта одягла панночку з голови до ніг. Їй самій це було приємно. Нарешті стала в нагоді скриня, набита сукнями, що здавна слідувала за своєю господинею в подорож із Парижа до Стамбула, Бейрута і в цю глушину (ніколи не можна знати, а раптом знадобиться?). Правда, дамські строї – що листя влітку: трохи в моді настає осінь, всі шовки в’януть, якими б добротними та чудовими вони не були.

Пані Багратян не могла стежити тут за паризької модою, тому винайшла свою власну, керуючись «тільки чуттям». Вона почала перекроювати та перешивати свій розкішний гардероб для себе й Іскуї. Ці післяобідні години, що, до речі, починалися відразу ж після ранкової роботи в покоях і саду, були заповнені захоплюючою працею, що Жульєтті і справді колись треба було навіть потурбуватися про щось інше.

Під кравецьку майстерню відвели одну з порожніх кімнат. Господиня «ательє» взяла собі в помічниці двох майстринь із дівчат Йогонолука. Чутки про це поширилися селами. До Жульєтти щомиті забігали жінки, пропонуючи купити у них шовк і старовинні або нові мережива ручної роботи. У Жульєтти утворилися такі запаси, що вона могла б одягти для балу цілий квітник дам.

Так минали години. Багата на вигадку і творчо винахідлива, Жульєтта обходилася без зразків Vogue [49] Vоgue – популярний французький журнал мод. і сама малювала ескізи строїв. За багатьма з них тут же шили сукні. З якою метою – пані Багратян було байдуже.

Бідна Іскуя, звісно, могла тільки дивитися, як працюють інші. Зате вона служила Жульєтті чарівною манекенницею. Особливо пасували їй пастельні тони. Дівчині постійно доводилося щось приміряти і то розпускати волосся, то підколювати його, вертітися то так, то сяк. Робила вона це не без задоволення. Жага до життя, похована було під обвалом зейтунських страждань, поступово пробуджувалася в юнці, на щоки її повернувся легкий рум’янець.

– Ах ти, правда, лицемірка, mа petite [50] Mа petite – Моя крихітка ( франц .). , – жартувала Жульєтта. – По тобі судячи, можна подумати, що ти ніколи нічого не носила, крім цих ентарі та ще, чого доброго, турецької чадри. Але як одягнеш мої сукні, то рухаєшся в них так, наче все життя тільки й думала про вбрання. Не минуло, отже, для тебе даремно життя в Лозанні, ти все ж долучилася до французької культури.

Якось увечері Жульєтта зажадала, щоб Іскуя одягла одну з її вечірніх суконь, відкриту, без рукавів. Обличчя Іскуї спохмурніло.

– Це неможливо. З моєю рукою…

Жульєтта оглянула подругу стривоженим поглядом.

– Це правда… Але скільки ж буде ця історія тривати? Два-три місяці. Я візьму тебе із собою, Іскує. Присягаюся! У Парижі, в Швейцарії є лікарні, де такі недуги лікують.

Майже в той самий час, коли дружина Ґабріеля висловила настільки сміливі припущення, перші пошарпані колони депортованих прибули на місце призначення, в пустелю Дейр-ель-Зор, в Месопотамію.