Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

– Візьміть це до уваги, Авакяне, і напишіть червоним олівцем: «Майданчик Трьох наметів».

Учитель не втримався і спитав:

– А що це означає?

Але Ґабріель пішов уперед і не розчув. «Я служу помічником мрійнику, допомагаю марити наяву», – сказав собі Авакян. Однак про те, що таке «Майданчик Трьох наметів», він дізнався через два дні.

Коли доктор Алтуні розбинтував руку і плече Іскуї, то дуже засмутився:

– Так я і думав. Були б ми у великому місті, все б обійшлося. Тобі треба було залишитися в Алеппо, світло очей моїх, і там лягти в шпиталь. Але, далебі, ти правильно вчинила, що дісталася сюди. У теперішні часи хто може бути пророком? Ти тільки, будь ласка, не впадай у відчай, любонько! Поживемо – побачимо!

Іскуя намагалася заспокоїти старого:

– Я зовсім не втрачаю надії, лікарю. Адже це, на щастя, ліва рука.

Іскуя не вірила слабким розрадам Алтуні. Вона поглянула на свою руку. Всохла, укорочена, кінцівка безсило висіла від плеча. Ворушити нею Іскуя не могла. Але рада була вже тому, що її більше не мучить біль. Що ж, ось вона і стала назавжди калікою.

Але хіба це велика жертва порівняно з долею, що спіткала етап, із яким їй довелося йти два дні? – казала собі Іскуя. (Вона, як і весь її народ, в глибині душі на диво безнадійно дивилася на майбутнє.)

А ночами Іскую переслідували жахливі картини, чувся шурхіт, човгання, шарудіння, тупотіння тисяч крокуючих ніг. Стомлено скиглять діти, валяться додолу, і їй, незважаючи на хвору руку, доводиться підхоплювати їх по двоє, по троє за раз. Божевільні зойки на початку колони, й ось уже мчать туди, розмахуючи киями, заптії з налитими кров’ю очима. Усюди – личина ґвалтівника. Це – не одна, а тридцять пик, вони знайомі й огидні їй. Але найчастіше постать ґвалтівника виникала над Іскуєю – брудна, обросла щетиною, на товстих губах пузириться слина. Як чітко бачить вона нахилену над собою нелюдськи величезну почвару, калейдоскоп облич, юнка захлиналася від смердючого часникового подиху. Дівчина відбивається, встромляє зуби у волохаті мавпячі руки, що стиснули їй груди. «Але хіба я маю силу? У мене ж тільки одна рука», – міркує вона, ніби виправдовуючись, що кориться жахіттю, та непритомніє.

У дні, що наступали після таких ночей, панночка почувалася, як малярик після апогею, коли температура різко падає. Все сприймалося немов крізь туман, може, тому і переносила Іскуя так легко нещастя, що спіткало її. Паралізована рука, як чужа, батогом висіла з лівого боку. Але тіло, юне, повне життєвих сил, із кожним днем все краще пристосовувалося до своєї вади. Панночка привчилася, сама того не помічаючи, все робити однією правою рукою. Для неї було великою втіхою, що обходилася без чиєїсь допомоги.

Іскуя вже досить давно жила в будинку Багратянів. Якось туди навідався преподобний Арам і, подякувавши за християнський прийом, наданий сестрі, оголосив, що має намір її забрати, позаяк неподалік від батьківського житла знайшов і відремонтував для своєї сім’ї будинок, що раніше стояв пусткою.

Ґабріель дуже образився:

– Пасторе Арам, чому ви забираєте від нас мадемуазель Іскую? Ми всі її дуже любимо, особливо моя дружина.

– Чужі люди вдома з часом стають тягарем.

– Звучить дуже гордо. Та ви самі знаєте, що присутність мадемуазель Іскуї, на жаль, дуже мало відчувається в будинку, до того ж вона тиха та замкнута. Та й, урешті, хіба в усіх нас не спільна доля?

Арам подивився на Ґабріеля важким поглядом:

– Сподіваюся, наша доля не уявляється вам у рожевому світлі.

За цим критичним зауваженням ховалася легка недовіра до чужинця з «благородних», котрий поняття не має про жахи по той бік гори. Але якраз недовірою і привернув до себе священик Ґабріеля. В голосі Багратяна зазвучали теплі нотки:

– Шкода, що і ви не живете у нас, пасторе Арам. Прошу вас, як тільки виникне бажання, заходьте, будь ласка. Із сьогоднішнього дня наш стіл завжди буде накритий ще на дві персони. Даруйте за прохання, зробіть нам ласку, якщо вашій дружині це не важко.

Жульєтта зовсім розсердилася, дізнавшись про передбачуваний переїзд Іскуї у нове помешкання. Між цими жінками встановилися своєрідні взаємини, і не можна заперечувати, що француженка домагалася прихильності юної вірменки. Правда, характер таких стосунків не піддається точному визначенню, і сенс слова «домагалася» передає його лише приблизно. Для своїх дев’ятнадцяти років Іскуя була винятково наївною, особливо беручи до уваги Схід, де жінки рано дозрівають. У пані Багратян дівчина вбачала великосвітську леді, котра нескінченно перевершує її вродою, родовитістю, життєвим досвідом, всією своєю жіночою сутністю. Коли вони сиділи в кімнаті Жульєтти на другому поверсі, Іскуя не в змозі була перебороти свою сором’язливість навіть у цій невимушеній обстановці.