Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

Замість занять зі Стефаном Самвел Авакян отримав нову, зовсім іншого типу роботу. Ґабріель передав йому всі свої численні розрізнені нотатки, що накопичилися за останні тижні. Студент мав об’єднати отримані в різних варіантах дані в один великий статистичний звіт. Яким було призначення цієї роботи – Авакянові не повідомили. Спочатку йому потрібно було встановити, під певним кутом зору, загальну чисельність жителів Муса-Дага від «мереживниць» Вакефа на півдні до «пасічників» Кебусії на півночі. Відомості, які Багратян зібрав у секретаря йогонолукської громади і війтів інших шести сіл, треба було систематизувати та перевірити.

Уже наступного дня Авакян представив Багратяну таблицю. Загальна чисельність населення семи сіл, відповідно за статтю і віком, була така:

До цього числа входила також сім’я Багратянів і мешканці його будинку. Крім таких сумарних таблиць, були складені, залежно від їхнього призначення, докладні таблиці, що містили дані про чисельність родин в окремих селах і про склад населення за професіями та типом занять. Але Ґабріеля цікавили не тільки люди. Він хотів знати і кількість худоби в окрузі. Це була нелегка робота, і вдалася вона не повністю, бо навіть мухтари не могли дати точну відповідь на такі запитання. Одне було ясно. Великої рогатої худоби і коней не було зовсім. Але кожна більш-менш заможна родина мала кількох кіз, віслюка або мула, на якому возили вантажі або їздили верхи. За звичаєм горян великі отари овець, приватна чи громадська власність, паслися на підніжному кормі на далеких пасовищах, де вони від однієї стрижки до іншої перебували під наглядом чабанів і підпасків. Виявилося, що неможливо навіть приблизно визначити чисельність поголів’я цих овець.

Трудоголік Авакян радий був хоч якійсь роботі, він старанно обходив села і перетворив кабінет Багратяна на сховище кадастрової інформації. Однак про себе він стенав плечима, дивуючись примхам багатія, котрий думає згаяти тривожний час напередодні грізної події цим визнадливим і головоломним заняттям. Нічим, мізкував Авакян, цей одержимий скнара не гребує, все нотує. Готує, либонь, книгу про народне життя на Муса-Дагу. І до всього йому є діло: і скільки в селах тондирів (це такі викопані в землі печі), й який урожай. Мабуть, Багратян був стривожений тим, що горяни купують на рівнині у мусульман кукурудзу і червоне сирійське зерно. Не менше засмучувало його і те, що ні в Йогонолуку, ні в Бітіасі й узагалі ніде у вірменів не було млина.

Наважився Ґабріель навідатися і до аптекаря, розпитував, як справи з ліками. Грікор, котрий сподівався, що візитом Багратяна він зобов’язаний своїй книгозбірні, а не лікам, із розчарованим виглядом обвів рукою стіни. На двох маленьких полицях стояли всілякі баночки та скляночки з нашкрябаними на них чужоземними письменами. Це було все, що хоч якось нагадувало аптеку. Три великих бідони з гасом у кутку, лантух солі, одна-дві купи люлькового тютюну та зв’язка мітел свідчили, що в аптеці йде жвава торгівля предметами побуту, але не медикаментами. Грікор велично постукав сухорлявим пальцем по одній із таємничих сулій:

– Як казав Іван Златоуст, до складу всіх ліків входять сім елементів: вапно, сірка, селітра, йод, мак, смола верби і сік лавра. У сотнях видозмін це завжди одне і те ж.

Посудина у відповідь на постукування видала легкий дзвін, немов підтверджуючи, що містить вдосталь цілющих засобів Івана Златоуста. Після спроби дати йому урок сучасної фармакології Ґабріель більше не проявляв цікавості. На щастя, у нього була своя власна, і хороша, домашня аптечка.

Але, природно, найважливішим стало розвідати, чи є у людей зброя. Приятель Нурхан робив із цього приводу туманні натяки. Але щойно Ґабріель прямо питав про це сільських війтів, вони моментально втікали від нього.

Якось усе ж він наздогнав йогонолукського мухтара Кебусяна у нього вдома, не дав йому сховатися.

– Будь зі мною відвертим, Товмасе: скільки у вас гвинтівок і яких?

Мухтар став відчайдушно косити очима, затряс голомозою головою.

– Господи Ісусе! Невже ти хочеш на нас біду накликати, ефенді?

– Чому саме мене ви не удостоїли своєю довірою?

– Моя дружина цього не знає, мої сини не знають, і вчителі нічого не знають. Жодна людина нічого не знає!

– А мій брат Аветіс знав?

– Твоєму братові Аветісу, нехай буде земля йому пухом, було все відомо. Та він жодній душі ні слова не сказав.