Франц Верфель - 40 днів Муса-Дага

Коли ж вона раптом відчула в закутках душі, яким холодом віє від цього «моя хата скраю», француженку пронизав гострий, ніколи раніше не відчутий біль не тільки за себе, але, може, навіть більше, і за Стефана.

Як і слід було очікувати, Стефан нововведення прийняв із захопленням. Він зізнався батькові, що на уроках найдобрішого Авакяна вже не здатен зосередити увагу, зібратися з думками. Цьому паризькому гімназистові, долученому до латини та греки, була куди миліша вірменська сільська школа. Радісна готовність хлопчика пояснювалася не лише тим, що йому набридло повторення уроків із Авакяном, – той також жив у душевному сум’ятті та напруженому очікуванні, особливо з того часу, як у будинку оселилися Іскуя та Сато.

Через Сато стався якось великий переполох у будинку. Якось уранці Стефан і дівчинка зникли, з’явилися тільки через кілька годин після обіду. Для Сато це погано б скінчилося, якби не Стефан, котрий по-лицарськи взяв на себе провину і повідомив, що вони пішли гуляти на Дамладжк і заблукали. Жульєтта влаштувала сцену не тільки Авакяну, але й Ґабріелю, а синові заборонила навіть розмовляти із Сато. Відтепер волоцюга була відлучена від панського товариства і не сміла, буваючи вдома, виходити зі своєї комірчини. Тим більше тягнувся тепер Стефан до Іскуї, котрій давно уже дозволили встати з ліжка, хоч вона ще не одужала. Коли дівчина відпочивала в шезлонгу в саду, Стефан сидів біля її ніг на землі. Багато про що хотілося йому її спитати. Поступаючись його проханню, Іскуя розповідала про Зейтун. Але щойно з’являлася Жульєтта, вони, наче змовники, замовкали.

«Як його тягне до всіх цих…» – думала Жульєтта.

Йогонолукська школа вирізнялася значними розмірами і, як найбільша в Мусадазькій окрузі, була чотирикласною. Керівником школи Тер-Айказун призначив Шатахяна. Шатахян же за власним рішенням відкрив додатковий клас, в якому викладав французьку мову й історію, а Восканян – літературу та чистопис. Але цим справа не обмежилася: при школі відкрили вечірні курси для дорослих. Тут нарешті знайшов застосування своїм талантам і універсальний учений, аптекар Грікор. Він читав лекції про зірки, кольори, живу та мертву природу, про стародавні племена, мудреців і поетів. Лекції читав не окремими темами, а на свій лад, фантастично все змішуючи, бо був витонченим казкарем від науки. Мову свою він розбавляв таємничими словами та числами, так що спантеличені слухачі не зводили з викладача здивованих очей.

Але як яскраво свідчать про тягу до освіти вірменського народу ці вечірні курси для дорослих! Адже їх головним чином відвідували літні люди, найчастіше ремісники, котрі побачили світ та забажали на схилі років дізнатися про нього щось нове, не посоромившись сісти за тісну шкільну парту.

Апет Шатахян записав Стефана в додатковий клас, що складався з тридцяти учнів у віці від дванадцяти до п’ятнадцяти років, потім відвів Ґабріеля убік і сказав:

– Я не зовсім вас розумію, ефенді. Чому ваш син може у нас тут навчитися? Багато про що він, либонь, знає більше за мене, бо хоч я і навчався якийсь час у Швейцарії, але вже стільки років животію в цій глушині! Подивіться тільки на цих дітей: справжні дикуни! Не знаю, пане, чи матиме це позитивний вплив…

– Саме від цього впливу я й не хотів би захищати мого хлопчика, Апете, – відповів Ґабріель, і вчитель здивувався самодурству батька, котрий будь-що хоче перетворити вихованого європейця на азіата.

Класна кімната була переповнена дітворою і батьками, котрі прийшли записати своїх дітей до школи.

Якась старенька підвела до Шатахяна хлопчика:

– Забирай його, вчителю! Але гляди, тільки не дуже бий!

– Ну, ось ви і самі чули, що це таке, – сказав, обернувшись до Ґабріеля, Шатахян і зітхнув над тим, які гори застарілих понять, забобонів і невігластва йому належить здолати.

Багратян і вчитель домовилися, що Стефан буде ходити в школу чотири рази на тиждень, головним чином для практикування у вірменському усному та писемному мовленні. Сато зарахували в початковий клас, що складався переважно з дівчат набагато молодших за зейтунську сирітку, яка важко піддавалася вихованню.

Наступного дня Стефан прийшов зі школи злий. Він не дозволить робити з себе посміховисько через цей дурнуватий англійський костюм, заявив підліток. Він хоче бути одягнений так само, як і всі інші хлопці. І зажадав вельми рішуче, щоб йому пошили у сільського кравця такий же, як у всіх, ентарі – халат із кольоровим поясом – і шаровари. Через цю несподівану вимогу у Стефана спалахнула суперечка з матір’ю, після чого ще багато днів так нічого і не було вирішено.