1 ...6 7 8 10 11 12 ...46 Лукин учинив волю велетня. Зробив так, як того бажав собі велетень. Завалив вхід до печери камінням і пішов туди, куди понесли ноги й очі його.
* * *
Завернув у Чорногору, перейшов її, а з неї полонинами у верхи. Блукав полонинами, перейшов Луковиці, а звідтам на потік Шибений та дальше понад нього почерез Черемош зайшов до джерела ріки Пробійної. Аж пізніше дізнався про її назву.
Джерело води Пробійної було під стрімкою скалою. В скалі побачив Лукин невелику печеру. З неї виходив дим. Там хтось живе – подумав собі і зайшов до печери. Тільки цікавість завела його в середину печери. Побачив там сивобородого старика. Сидів на ковбику при ватрі. Заговорив до старика лісовою мовою, бо іншої не знав. Здивувався старий дід. Молодий леґінь, людського вигляду й постави, а говорить якоюсь дивною, не людською мовою. Дав знак Лукинові, щоб сідав біля ватри. Дав йому їсти те, що сам мав: вуджене м'ясо, сушені ягоди та мід. Затримав старик Лукина в себе й на нічліг.
Лукинові подобалося у печері діда. Тепло й привітно, чистенько та сухо. Переспався на сухім сіні і моху. Встав раненько й побачив щось таке, чого досі не бачив ніколи. Дідо махав правою рукою, бив себе нею в груди й шептав щось. Не знав Лукин, що це дід так молиться, бо цього він не вмів. Щойно по молитві дідо сів їсти. Дав їсти Лукинові, але казав йому перше піти до річки і помитися водою.
Показав Лукинові рискаль-лопату й повчив, як нею робиться. Показав дід сокиру та сказав, що нею рубається дрова. Показав губку й кресало та повчив, як викресувати вогню. Останнє Лукинко вже знав. Потім показав пістолю і вистрілив з неї. Все це дивувало Лукинка і не міг надивитися на те все. Перебув у діда весь день, нарубав дров сокирою, а дідусь придивлявся і потакував головою. Потім попросив Лукин діда, щоби дозволив вистрілити з пістолі. От була втіха!
Розмовляли оба між собою руками, але якось розуміли себе. Дідо дав знак рукою Лукинкові, щоб той у нього залишився на довше. Лукин зрозумів його знак і відповів теж знаком – головою і руками – що готов залишитися на довше у печері діда. Так і залишився.
Дідо почав вчити Лукина людської мови. Йшло це доволі легко, бо Лукин був дуже понятливий. Рівночасно з мовою вчив його молитися й розповідав те, що сам знав про Бога, Христа й Матір Божу. Це сприймав Лукин трохи тяжче. Але зчасом зрозумів, що це Бог і чому треба вірити в Бога і його силу. Дідо зробив із Лукина християнина, лише біда, що не міг його охрестити. Не мав свяченої води. А все ж таки якось охрестив його звичайною водою з ріки Пробійної. Не знав, що Лукин був уже охрещений.
Скоро Лукин навчився людської мови, а тоді все розповів старикові про себе, про Лісних, Лісовиків і Царя Лісів та пригоди з Велетом. Слухаючи того, старик не міг надивуватися, про що оповідав Лукин. Потім дідо розповів про себе.
Він родом із села Ріжна. Його дєдя мав полонину, Михалків, нижче Похребтини. Він сам, дідо, як був уже леґінем, пас літом вівці на дедевій полонині. Не дуже далеко від Михалкова, на Луковицях, мав невелику полонину, Іван Чепіль із села Ростік. На ту полонину виходила нераз донька Чепіля, Васюта. Приносила з села сіль для маржини і муку на кулешу, а з полонини забирала бербениці з бриндзею і гуслянкою.
Якось раз зійшовся був цей дідо з Чепілевою Васютою. Вона дуже сподобалась йому. Пізніше припали собі обоє до серця, а згодом і покохались. Попали обоє в казку кохання. Покохались і полюбились, як пара голубів, одне без одного не могли жити. Дідо, тоді леґінь Михайлик, рахував дні, коли Васюта прийде на полонину. Це ж бо сприятлива нагода обоїм, поговорити й налюбуватися собою. Вони не говорили, а щебетали до себе, як ластівки. Але кінчилося літо, наближалася осінь, треба було залишати полонину й сходити з маржиною в село. Смутком і жалем оповилося серце Михайлика. Щастя, що Ростоки й Рожен не були далеко від себе. Міг зчаста стрічатись з Васюткою у неділі коло церкви в Ріжні. Однак їх зустрічі були невистарчальні, закороткі. Батьки Михайлика і Васюти скоро пізнали «що си дієт з їх дітьми». Сходилися Михайлик з Васютою, сходилась і їх «стариня»-батьки, теж коло церкви.
Одної неділі зайшли свати Михайлика до Чепіля. Договорились. Батьки Васюти погодилися віддати доню заміж за Михайлика в Ростік. Зраділи молодята. Зраділи, але й трохи засмутилися. Чепіль сказав, що вінчання Васюти з Михайликом може відбутися щойно на другу осінь. Тоді Васюті скінчиться вісімнадцять літ життя. Тепер вона ще замолода виходити заміж. Чепілиха додала:
Читать дальше