Михайло Ломацький - Заворожений світ - По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори

Здесь есть возможность читать онлайн «Михайло Ломацький - Заворожений світ - По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2018, ISBN: 2018, Жанр: literature_20, foreign_prose, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ім'я Михайла Ломацького (1886, Тернопільщина – 1968, Німеччина) майже невідоме читацькому загалу, його знають хіба що у вузькому колі гуцулознавців та літературних критиків. А проте ця людина зробила помітний внесок в українську культуру. Етнограф, фольклорист, публіцист, культурно-громадський діяч, педагог, Михайло Ломацькии був закоханий у чарівну природу і народ Гуцульщини, збирав та записував легенди, притчі, повір'я; як активний член товариства «Гуцульщина» чимало сил і часу віддав дослідженню та художньо-документальному відтворенню минувшини гуцульського краю, що і знайшло відображення в його творах.
Про книжку «Заворожений світ», що містить дві частини – «По цей бік Чорногори» (1965, Мюнхен; Нью-Йорк) та «По той бік Чорногори» (1966, Мюнхен), М. Ломацький захоплено написав свого часу: «Карпатські гори, Гуцульщина, гуцули, верховинці… Верхи гір, сягаючи зір, темні ліси, повні духів і таємниць, рвучкі потоки й бистрі ріки, зелені полонини й голубе небо над ними, – а все, все це овіяне й надихане неземною красою, що до себе манить і притягає – давнину нагадує, казку давніх віків розповідає…».

Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать
* * *

Дав себе Цар ублагати та позволив Лукинові опустити палату. Перед його відходом казав приклякнути й присягти, що ніколи не нарушить лісового царства, не зрубає ні одного здорового дерева та й не буде палити, ні корчувати ліса, як уже десь там роблять люди Лукинкового племени. Присяг Лукин, поцілував у руку Царя, а Цар Лукина в чоло і так Лукин розійшовся з Царем Лісів.

Випровадив Лукина поза палату один із Лісовиків. Вивів його на високу кучеру і показав куди має іти. Ген, ген – туди, на другу сторону Чорногори. Знав мабуть той Лісовик, чому направляє Лукина йти якраз у ту сторону Карпат, а не деінде. Та заки розійшлися і розпращались із Лукином, завів його Лісовик до старого, грубезного бука. Такого бука не бачив Лукин ще ніколи. Пристанув Лісовик під тим буком і казав Лукинови приложити своє вухо до нього. Той бук уміє говорити – говорить, як почне вітер хитати його «чубком». Якраз тепер вітер колише його галуззям.

«Слухай Лукине, що він каже – ти ж знаєш лісову мову нашу, то зрозумієш те, що бук тобі розкаже, слухай уважно і запам'ятай те що почуєш».

Приклав Лукин ухо до бука – наслуховує. І ось що почув:

«Давно, дуже давно заніс мене сюди вітер – не мене, а маленьке зеренце. Те зеренце впало на вогку землю, скільчилося й почало рости. Був я маленький, слабосилий бучок. Та з роками ріс, міцнів, грубшим ставав, а все корінням землі держався і щораз вище до сонця пнявся. Дощі поливали мене, вітри-бурі гнули мене, до землі хотіли пригнути, а то й зламати намагалися, та я не подавався, боронився, могутнів. Любив землю, вона мене годувала, але ще більше любив сонце, що огрівало моє віття і веселило мене. Виріс великий та високий. Та цього замало було – треба було ще й грубнути та твердим стати, щораз більше сили набирати. І став сильним і твердим, не одну бурю люту перебув – нічого не вдіяла мені – не пригнула й не зламала мене. Пізніше вона перестала змагатися і боротися зі мною – пізнала, що я сильніший за неї, а сильного бояться його не зачіпають, залишають у спокої. Тепер знаю, що загину, бо воно так буває, що все те, що родиться, мусить і гинути – але загину своєю смертю, а не чужою. Усхне моє гілля, залишиться стовбур, коріння зогниє і прийде кінець.

Така воля Того, хто все на землі сотворив – воля Бога. Але ж і це воля Божа воля і закон, що все на світі, що хоче жити, мусить мати силу! Силу, яка не гнеться, не подається і не кориться – нічого й нікого не лякається – з усім іде на прю, валить перешкоди й перепони на шляху життя. Хто хоче, най слухає і бере в голову те, що говорить віковий бук».

Коли бук замовк, тоді заговорив до Лукинка Лісовик:

«Чув, що говорив бук»?

«Чув» – відповів Лукин.

«Зрозумів його мову?»

«Зрозумів!»…

«Тож: затям собі добре те, що чув! Будь сильним! Тільки силою зможеш побороти силу! Жити треба вміти, а щоб уміти, потрібно вчитись! Розуму набратись можна від усього – і від того що на землі й над нею, від живого й мертвого! Про це знай і пам'ятай!»

«Добре – сказав Лукин – усе я розумію, про що бук говорив, одного лише не зрозумів. Він згадував про Бога, а хто цей Бог, я того не знаю».

«Про Бога, то й я не багато знаю – відповів Лісовик. Знаю лише, що то Бог сотворив усе, що є, що бачимо. Знаю, що Бог, це Цар над Царями і над нашим Царем Лісовим, а більше, то я не знаю і тобі не поясню. Поживеш на світі довше, то більше довідаєшся про Бога»…

Попращав Лукин Лісовика й пішов у той напрям, який вказав йому Лісовик. Пішов, а чим дальше йшов, тим більше пізнавав карпатські гори, їх простір, красу й велич. Ба, бачив і чув усякі дива й чуда. Ішов, блукав темними лісами, аж побачив Говерлю. Вийшов на сам її верх. Звідсіль побачив карпатський світ – світ краси, див, таємниць і первовічних казок – у проваллях і нетрах лісових, у скельних печерах, у джерелах потоків. Зійшов із Говерлі Лукин трудний та втомлений. Уснув під Говерлею. Десь так біля півночі станув над ним здоровенний, із сивою, довгою бородою, дідуган.

«Спиш? – промовив до нього лісовою мовою – то спи, а я розкажу тобі казку карпатського первовіку. Слухай!»

«Оце, коли Всемогучий Господь Бог – чує Лукин знову те дивне для нього слово Бог – сотворив оці гори Карпати та й покрив їх зеленими лісами, а Говерлю залишив нагою, не засадив на ній ні одної деревини. Почала вона плакати й нарікати на Творця Господа. Голосно плакала, заводила й ревіла. З її сліз повстало там понижче озерце, що можна побачити його, але води з нього не молена пити. Вода в ньому гірка, дуже гірка, як були гіркі сльози Говерлі.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори»

Обсуждение, отзывы о книге «Заворожений світ: По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x