Михайло Ломацький - Заворожений світ - По цей бік Чорногори. По той бік Чорногори

«Господи Боже, наша гра, це вислів нашої вдяки Тобі за ту нашу гарну Верховину, що Ти її нам подарував».

По цих словах, заграли ще раз обидва на трембітах та так сильно, що по цілім небі пролунали звуки трембіт з відгомоном. Зараз позбігалися всі ангели Божі з небес і з великим зацікавленням слухали гри верховинських трембіт. Слухали й чудувалися, бо такої гри ще зроду не чули. Один верховинець відложив свою трембіту, вийняв з-за череса сопілку й заграв такої веселої, що й мертвий встав би з гробу. Не витримали ангели та й пішли в танець і затанцювали гуцулки-трісунки так, що аж святі заплескали в долоні. Верховинець заграв вдруге, але цим разом аркана, а за ним ще й круглєка. Він грає, а другий приспівує. Св. Юрій, опікун Верховини, пішов у присіди. Велика то була радість і втіха на небесах.

Обидва наші верховинці перебули там деякий час, а потім попросили Господа Бога, щоб дозволив їм повернутися знову в свою улюблену, зелену Верховину. За дозволом Господа взяла їх знова одна зірка, передала другій, а ця третій, а ця знову місяцеві, що заніс їх назад на Говерлю. Стали обидва на шпилі і дякуючи місяцеві та зіркам за їх услугу, заграли на трембітах. Про свій же побут в небесах не оповідали нікому. Однак один з них, приятель знахоря в Голошині, зустрівшись з ним у святоіванівську ніч у Чорногорі, розповів йому це, а знахор – Лукинові. І так постала ще одна чарівна казка Верховини – казка завороженого карпатського світу.

Наслухався Лукин не мало про св. Юрія, небесного лицаря, опікуна й захисника Верховини та верховинців. Чув, що були такі, які бачили того святого, але їх не було богато. Бажав і Лукин з цілого серця побачити св. Юрія. Але, чи побачить? Чи доступить тої ласки?

Один старий ватаг на полонині Ґаджині, що простяглася під Чорногорою, сказав раз Лукинові, що св. Юрій появляється з початком місяця травня на Говерлі тоді, коли то верховинці святкують його свято й виганяють маржинку на полонини – в день «полонинського ходу». З великою нетерпиливістю вичікував Лукин тієї днини. Нарешті таки діждався її… Разом зі сходом сонця був уже на Говерлі. Станув на її шпилі і жде…

З глибин гір піднялось сонце – встало з нічного сну й зарум'янило білу хмарку над Говерлею. Вп'ялив Лукин свої очі в ту хмарку. Пливе та хмарка по небі і затримується над Говерлею. Побачив Лукин у ній узброєного лицаря на білому коні. Лицар і його кінь блищать в золоті. Лицар в одній руці тримає спис, а в другій – золотий ріг. Знизилась хмарка над Говерлю, а з неї зійшов кінь на землю і з коня зіскочив лицар…

«Боже! Та це ж св. Юрій – подумав Лукин – той лицар-воїн, якого з-давна я прагнув побачити!»

Св. Юрій станув на верху Говерлі, приложив золотий ріг до рота і заграв у нього. По всіх Карпатах понісся голос рога. Знає добре Лукин, що означає ця гра в ріг. Нею сповіщає св. Юрій Верховину та її мешканців, що минула вже довга і люта зима, а їй на зміну прийшла радісна й зелена весна. Журчать потоки, співають пташки, зозуля кує, цвітуть на лугах квіточки, всміхається до людей золоте сонечко, полонини вкриваються зеленими травами і овечок та вівчарів з сопілками очікують.

Весна, весна всюди! «Полонинський хід».

О, який же щасливий Лукин, що Господь дозволив йому побачити зблизька найбільшого «свєтого Верховини». Ось що розповідав Лукин про свою зустріч із св. Юрієм на Говерлі:

«Наколи св. Юрій зіскочив з коня, я впав перед ним на коліна й зложив руки наче до молитви, а святий взяв мене за плече й підвів на ноги. Я хотів взяти коня за повід і притримати його, але він дав знак рукою, щоби залишити коня. Наколи він закінчив гру в ріг, звернувся до мене і спитав:

«Знаєш леґіню, хто я?»

«Знаю. Ти є св. Юрій» – відповів я.

«Правду сказав єси. Так, я св. Юрій, опікун вашої Верховини. Хотів ти побачити мене? Хотів?»

«О, ще й як хотів! Дуже, дуже хотів побачити тебе!»

«Ну й побачив. Так воно буває: треба дуже сильно хотіти, а тоді те хотіння перейде в дійсність. Так то і з тобою леґіню, – бажав і побачив того, кому Господь, який сотворив Верховину, віддав її в опіку. Побачив того, хто понад усе любить Бога й оцю Верховину з її верховинцями. Любить і бажає, щоб всі верховинці любили Творця гір і свою Верховину та щоби вони обороняли її від лютих ворогів так, як я її обороняв від лютого й ненажерливого змія-смока.

Знай це і перекажи іншим, що лише щира й гаряча любов до Бога та любов до рідної, Богом даної вам землі дасть силу й відвагу та готовість станути в її обороні. Лише любов до свого і своїх буде породжувати велику ненависть до ворога і до всего, що вороже. Все те, що ти почув від мене, затям собі й ніколи цього не забудь. А з цим і бувай здоров леґіне!»