Василь Масютин - Царівна Нефрета

Безупинно повторюване те саме імення начеб зачарувало його і ввело його у стан мрійливої дрімоти, що межує з неіснуванням: «Нефрета, Нефрета, Нефрета»…

Це імення вимовляв, засинаючи, молодий священик Сатмі, що лежав онде на нижчому ложі з підпорою під оголеною головою. Хоч він мав уже титул другого пророка і йшов безпосередньо за найвищим пророком Інені, своїм учителем.

Без огляду на своє високе становище і мудрість, він не переставав думати про жінку, як звичайний смертник, якому змагання до найвищої цілі не перешкоджає задовольняти звичайні життєві потреби. Нефрета – молодша королівська донька і сестра королеви, що мала нагоду часто бачити Сатмія при ріжних церемоніях, видавалась йому чомусь саме сьогодні вийнятково приваблива. Чи, може, тому, що мала таку дивно синю зачіску, чи, може, той діядем, який надавав їй особливого чару? Чому? – невідомо… а все ж Сатмі довше, як звичайно, зупинявся зором на молодій царівні, що у гурті найближчої двірської дружини при сестрі йшла до Іненія, який з нагоди свята розділював квіти лотосу. У ногах Сатмі стояв великий кіш із квітами. Поволі, святошно передавав він звислі жовті гілки першому пророкові. Зовсім зніяковіла святошною хвилиною, Нефрета вся схвильована, замість узяти лотос з руки Іненія, взяла його поквапно від Сатмія. Довге бильце оповило руки молодої пари і зв’язало їх на кілька секунд зеленою стяжкою. Їх погляди зустрілися. Те, про що Сатмі ніколи досі і не подумав, стало для нього дорогим предметом бажання. Досі він з повною свідомістю і себелюбним запалом присвятив усі свої сили тільки чистій науці, маючи над собою такого строгого опікуна як Інені, що не без пристрасти стояв на сторожі мудрости.

Для Іненія святиня була цілим світом. Він рідко і нерадо покидав святу монастирську келію, навіть тоді, коли мусив згідно з приписами йти з відвідинами до фараона. Інені нагадував статую – так, начеб постійно перебуваючи між непорушними статуями, запозичив їх риси. Рухи його худорлявого тіла були вимірені, його обличчя мовби вирізане з каменя. Тільки в його чорних очах жеврів надприродний огонь життя. Це було те саме надземне полум’я, завдяки якому птахи можуть дивитися в сонце.

Холодне серце Іненія не розуміло, як можна прив’язатись до чогось людського. Сатмі був єдиним винятком.

Перші спомини Сатмія були зв’язані з обходами довкола святині. Тільки як слабі натяки жили в його пам’яті риси одної жінки – його матері. Від перших починів його свідомого життя спочивали на ньому суворо-пронизливі очі Іненія.

З іменням Нефрети на устах задрімав Сатмі. Він потонув в осяйному погляді очей Нефрети, як у світі, що палав обітницею безмежного щастя.

Інені переловив погляд цих очей. Сатмі відчув крізь дрімоту остережливий погляд вчителя, мовби відчував на собі тягар. Він мав дивний сон…

Він стояв над берегом ріки при розсвітку. Сонце виринало, позолочуючи небо. На другому березі загорявся вогонь другого сонця. Тим сонцем був погляд дівочих очей. Нефрета одягнена у прозірчасту сукню, що тільки наполовину закривала лінії її молодечого тіла, вся аж ясніла. Сатмі не знав, звідки пливе справжнє джерело життя: чи від небесних світил чи від царівни? Сумніви були мукою, рішення – насолодою. Сатмі кинувся до води і допливав до другого берега. Він відсував від свого тіла сині чаші лотосових квітів, що своїми стеблинами щораз тісніше оточували його. Він був уже недалеко мети – ввесь у сяйві, що плило від Нефрети, яка сама розплилася в ясности. Він чув звук її голосу.

У тій самій хвилині, коли його нога торкнулася намулистого дна, він побачив крокодила, що скрився в очереті. Потвора розкрила пащу і вдивилася у сміливця. Сатмі ввесь задубів і не міг відвести очей від неї. Тим часом світло, що спливало на Нефрету, починало гаснути. Велике сяєво заступила смертельна темрява. У ній блищали фосфоричні очі потвори. Від їх погляду Сатмі болісно прокинувся.

Перед ним стояв Інені. Крізь вікно видко було небо, що золотилося від ранкового сонця. Інені сів на крісло.

Такі відвідини не дивували Сатмія: вони повторялись не раз. За кожним разом пророк починав нове навчання або відкривав якусь нову таємницю. Все це траплялось тоді, коли учень почав хитатися у своїй вірі і коли земні радощі могли спокусами відвернути його від шляху мудрости.

Не раз з’являвся Інені, щоб остерегти Сатмія перед єретичними промовами, які до нього доходили. Так, наприклад, було тоді, коли сам фараон підніс руку проти бога Амона. Але єресь не похитнула душею Сатмія.