Franz Kafka - Подорожні щоденники. Вісім зошитів

Намагання французів, з якими стикаєшся, бодай на хвилинку поліпшити твою погану французьку.

Молодий, погано виголений священник і мандрівний торговець листівками з краєвидами – цей показує комплекти по десятку, священник дає їм оцінку. Я, хоч трохи й розморений від спеки, розглядаю священника так уважно, що зрештою всім підбором наступаю йому на рясу. «Niente», – кидає він, і далі розмовляючи з глибокою задишкою, що її переривають італійські ахи.

Сидячи в екіпажі й не маючи певного рішення щодо готелю, ми, схоже, й каретою правимо невпевнено – то завели її до бічної вулички, то знов повернули до головного напрямку; і це – посеред вранішнього руху на rue de Rivoli, неподалік від павільйонів.

Уперше вийшов на балкон і оглянув околиці, так немовби щойно прокинувся в цій кімнаті, хоч насправді я так стомився від нічної поїздки, що не знаю, чи стане сили вийти на цілий день на ці вулички, особливо на такі, якими бачу їх тепер згори, ще без мене.

Початок паризьких непорозумінь. Макс підіймається до мене в номер і залишається невдоволений – я ще не готовий і тільки вмиваюся, тоді як ще раніше сказав, що ми лише трохи сполоснемося й одразу підемо. Позаяк я, кажучи «трохи сполоснемося», мав на увазі, що ми не купатимемось усім тілом, а тільки вмиємо обличчя – а саме це я й не встиг зробити, – то його докорів я не розумію й умиваюся собі далі, хоч уже й не так ретельно, як доти; тим часом Макс з усім брудом від нічної поїздки, не роздягаючись, сідає на моє ліжко й чекає. Він має звичку – і демонструє її й тепер, – докоряючи комусь, солоденько стягувати губи, та, власне, й усе обличчя, так наче, з одного боку, прагне, щоб його докори ти краще зрозумів, а з другого – хоче показати, що тільки оцей солоденький вираз на обличчі й утримує його від того, щоб відважити мені ляпаса. У тому, що я підштовхую його до такого невластивого його вдачі лицемірства, криється ще один своєрідний докір, що його Макс, здається, робить мені, коли змовкає, і його обличчя, щоб відпочити від того солоденького виразу, починає розслаблюватися в зворотному напрямку, тобто від губів, і це справляє глибше враження, ніж перша гримаса. Я, навпаки, вмію (і це траплялось і в Парижі) від утоми так провалитися в себе, що такі гримаси на мене не справляють враження взагалі, і тому потім я можу в своїй біді так зібратися на силі, що від цілковитої байдужості, не відчуваючи жодної провини, переходжу відразу до вибачення. Тоді, в Парижі, це його заспокоїло, принаймні склалося таке враження; він вийшов зі мною на балкон і заговорив про краєвид, особливо про те, який він паризький. А я, власне, бачив тільки, який Макс свіжий, як незаперечно він пасує до такого Парижа, якого я зовсім не помічав, як він тепер, прийшовши зі своєї темної задньої кімнати, вперше за цілий рік ступив на сонце, на паризький балкон і з гідністю це усвідомлював, тоді як я, на жаль, був вочевидь стомленіший, ніж кілька хвилин тому, до приходу Макса, коли вийшов на балкон перший раз. І цієї моєї втоми в Парижі можна позбутися не тим, що лягти й виспатись, а тільки тим, що поїхати звідси. Часом мені навіть здається, що це – характерна властивість Парижа.

Не можу сказати, власне, що я писав про це неохоче, але кожне слово шкребло мені душу.

Спершу я був проти кав’ярні Biard, гадаючи, що в ній подають лише чорну каву. Виявляється, там можна замовити й молоко, хоч і подають його тільки з нікудишнім дірчастим печивом. Це, по суті, єдине поліпшення, яке б мені хотілося бачити в Парижі: щоб у цій кав’ярні подавали краще печиво. Згодом мені спадає на думку перед сніданком, коли Макс уже сидить за столиком, обійти бічні вулички й накупити фруктів. Дорогою до кав’ярні я щоразу частину їх з’їдаю, щоб Макс не дуже дивувався. Після того як в одній пристойній кав’ярні на Версальській водній станції ми на очах у кельнера, що стояв над нами, прихилившись до одвірка, впорали куплений у кондитерській яблучний пиріг і мигдалеве печиво, ми запровадили цю звичку й у кав’ярні Biard і дійшли висновку, що, вже не кажучи про задоволення від смачного печива, в такий спосіб дістаєш більше задоволення від переваг цієї кав’ярні, а саме: сидиш у досить безлюдній залі поруч із рештою відвідувачів за шинквасом, тебе непогано обслуговують, перед тобою завжди відчинені двері – і при цьому на тебе ніхто не звертає аніякісінької уваги. Тільки доводиться миритись із тим, що поруч підмітають підлогу й роблять це досить часто, позаяк люди входять просто з вулиці, тупцяють перед шинквасом, і що при цьому в усіх – та сама звичка не звертати уваги на решту відвідувачів.