Franz Kafka - Подорожні щоденники. Вісім зошитів

Нас двоє чоловіків за одним столом із шістьма чи сімома швейцарками. Щойно моя тарілка бодай наполовину порожніє чи я від нудьги починаю озирати залу, найдальші тарелі підіймаються зі своїх місць і в руках жінок (я звертаюся до них то «фрау», то «фройляйн») хутко підпливають до мене, а коли я дякую й відмовляюся, тим самим шляхом неквапно повертаються назад.

«Le siège de Paris» par Francisque Sarcey. 19 липня 1870 року оголошено війну. Падають знаменитості на кілька днів. – Перемінливий характер самої книжки, що змальовує перемінливий характер Парижа. – Хвала й хула тим самим речам. Спокій Парижа після поразки – це вияв, з одного боку, французької легковажності, а з другого – здатності французів до опору. – 4 вересня, після Седана – Республіка, робітники й національні гвардійці, стоячи на драбинах, збивають молотками з державних будівель літеру N, вже вісім днів, як проголошено Республіку, а захват такий нестримний, що нікого не можна зібрати на фортифікаційні роботи. – Німці наближаються. – Паризькі дотепи: Мак-Магона під Седаном узяли в полон, Базен здав Метц, нарешті обидві армії об’єдналися. – Наказ руйнувати передмістя – протягом трьох місяців жодних повідомлень. – Ніколи Парижу не хотілося так їсти, як на початку облоги. Гамбетта підняв провінцію. Один раз пощастило одержати від нього листа. Та замість повідомити певні терміни, коли все спалахне вогнем, він написав тільки: «Que la résistance de Paris faisait l’admiration de l’univers». – Тьєр об’їздить двори. Божевільні зборища в клубах. Жіночі сходини в гімназії в Тріа. «Як жінкам захищати свою честь від ворогів». За допомогою «doigt de Dieu» чи краще «lе doigt prussique». Іl consiste en une sorte de dé en caoutchouc que les femmes se mettent au doigt. Au bout de ce dé est un petit tube contenant de l’acide prussique». Коли приходить німецький солдат, треба подати йому руку й уколоти його чи оббризкати. – Інститут посилає аеростатом до Алжиру вченого, щоб той досліджував там сонячне затемнення. – Їли торішні каштани, худобу, jardin des plantes. – Було кілька ресторанів, де до останнього дня подавали все. – Цей сержант Гоф, який своїми прусськими вбивствами з помсти за батька уславився так, що, коли він зник, його почали вважати шпигуном. – Стан армії: окремі форпости пили на брудершафт із німцями. – Луї Блан порівнює німців із могіканами, які опанували техніку. – 5 січня починається артилерійський обстріл. Дає небагато. Вийшов наказ: коли пролунає звук гранати, падати на землю. Вуличні хлопчаки, та й дорослі, ставали біля калюж і час від часу вигукували: «Gare l’obus». – Певний час Париж покладав надію на генерала Шанзі; він зазнавав поразок, як і інші, і вже й тоді не розуміли причини його слави, й усе ж Париж був від нього в такому захваті, що Сарсей, ще коли писав свою книжку, відчував якесь невиразне, безпідставне зачудування генералом. – Один день із життя тодішнього Парижа: «На бульварах сонячно й гарно, спокійно прогулюються перехожі, навпроти Hôtel de Ville картина змінюється, там бунтують комунари, багато жертв, війська, ексцеси. На лівому березі шиплять прусські гранати. На набережній і мостах тихо. Повернімося до Théâtre Français. З вистави «Одруження Фіґаро» виходить публіка. Саме з’являються вечірні газети, публіка збирається гуртами біля кіосків, на Єлисейських Полях граються діти, цього недільного дня перехожі з цікавістю роздивляються на кавалерійський ескадрон, що під звуки труб скаче мимо. З листа одного німця до матері: «Tu n’imagines pas comme се Paris est immense, mais les Parisiens sont de gens; ils trompettent toute la journée». – Два тижні в Парижі не було гарячої води. – У кінці січня облога, що тривала чотири з половиною місяці, завершилася.

Товариські взаємини між старими жінками в купе. Розповіді про старих жінок, що попали під колеса автомобілів, захисні засоби в дорозі: ніколи не їсти підлив, м’яса уникати, очі тримати заплющеними, але при цьому… доїдати овочі, не вживати твердої яловичини, просити чоловіків перевести їх через вулицю, вишні – найтяжчі з усіх фруктів, порятунок старої жінки.

Сіамське купе на Міланському вокзалі.

Молоде італійське подружжя в потязі на Стрезу змішалося з іншим подружжям у потязі на Париж. Один чоловік дозволив лише поцілувати себе й, визирнувши з вікна, підставив дружининій щоці тільки своє плече. Коли він через спеку скинув піджак й заплющив очі, вона, здавалося, почала розглядати його пильніше. Вродливою її не назвеш, обабіч обличчя спадали тільки ріденькі кучерики. Зате друга, з вуаллю, одна із синіх цяток на якій раз у раз закривала їй око, з трохи короткуватим, здавалося, носом, зморщечки від нього до губів – зморщечки юності, що підкреслюють її юну жвавість. Коли вона опускала обличчя, очі її пострілювали туди-сюди, у нас я бачив таке тільки в людей із лорнетами.