Franz Kafka - Подорожні щоденники. Вісім зошитів

3 вересня.Неділя. Німець із золотим зубом, від якого, попри невиразне враження загалом, можна відштовхнутись, описуючи його, за чверть до дванадцятої дістає вхідний квиток до плавальні, хоч о дванадцятій її вже зачиняють, і про це йому одразу за порогом нагадує вчитель плавання незрозумілою і тому трохи суворою італійською. Спантеличений цією італійською, німець запитує, затинаючись навіть рідною мовою, нащо ж тоді в касі продали квиток, і заявляє, що йому не повинні були продавати квиток. З італійської відповіді випливає, що він-бо має ще майже чверть години, щоб покупатися й одягтись. Аж сльози на очах виступили. – Сидів на бочці в озері. Готель «Бельведер»: «Господар хоч куди, але харчування препогане».

4 вересня.Повідомлення про холеру: туристична агенція, «Соrrі-ere della Sera», «Норддойчер Ллойд», «Берлінер таґеблат», покоївка переказує повідомлення від одного берлінського лікаря; залежно від того, хто і скільки людей сходиться, а також від власного фізичного стану загальний характер цих повідомлень міняється; коли від’їздили з Луґано до Порто Церезіо, о першій годині п’ять хвилин, він був досить сприятливий. – Скороминущий захват від Парижа, на вітрі, що напинає газету «Ексцельсіор» від 3 вересня, яку ми тримаємо перед собою, поспішаючи до банку. На мосту через Луганське озеро можна ще орендувати місця для рекламних щитів…

ad п’ятниці. Троє парубків зганяють нас із носа пароплава, можливо, через те, що штурман має вільно бачити вогні попереду, але потім вони підтягують туди лавку й сідають самі. Мені кортіло заспівати.

П’ятниця. На очах в італійця, який радить нам поїхати до Турина (виставка) і якому ми киваємо головою, ухвалюємо загальне, скріплене рукостисканням рішення до Турина нізащо не їхати. Хвала зниженим цінам. Велосипедист виписує кола на морській терасі одного з будинків у Порто Церезіо. Батіг з невеличким хвостиком із кінського волоса замість ремінця. Велосипедист, їдучи, тримає на повідку коня, що біжить поруч.

Мілан: в одній із крамниць забув путівника. Повернувся й украв [його]. У дворі «Мерцанті» їв яблучний штрудель. Корисний для здоров’я пиріг. Teatro Fossati. Усі капелюхи й віяла в русі. Дитячий сміх нагорі. Програму заклеєно рекламним плакатом. Літня жінка в чоловічому оркестрі. Poltrone. – Ingresso. – Оркестр на тому самому рівні, що й зала для глядачів. Реклама ланчії, розміщена в плафонному оздобленні одного із салонів. Усі вікна в задній стіні відчинені. Високий кремезний актор з майстерно припудреними ніздрями, чорнота яких однаково впадає в очі, навіть коли у світлі розмиваються обриси відкинутого назад обличчя. З кімнати дрібною ходою, притиснувши до тіла лікті, вибігає дівчина – висока тонка шия наштовхує на думку, що її посаджено на такі самі високі стрижні. Переоцінка сміху, позаяк від поважності невтаємниченої до сміху відстань більша, ніж від утаємниченої. Значення кожного предмета меблів. В обох п’єсах про всяк випадок по п’ять дверей. Ніс і вуста в дівчини, осяяні підфарбованими очима. Чоловік у ложі, сміючись, так роззявляє рота, що видно золотого заднього зуба, і якийсь час чоловік так і сидить із роззявленим ротом. Недосяжне в інший спосіб єднання сцени й глядацької зали, яке буває, коли воно виникає за і проти глядача, що не розуміє мови.

Юна італійка із загалом єврейським обличчям, але в профіль єврейським воно вже не здається. Як вона підвелася – випростала руки в бік парапету, видно лише тоненьку постать, плечі не поширшали, як потяглася розпростертими руками до вікна, як ухопилась обіруч за лиштву, немовби за дерево на крізному вітрі. Вона читала брошуру з детективом, яку в неї довго й марно випрошував її маленький брат. Поруч – її батько з різко загнутим носом, тоді як її ніс у тому самому місці загнутий м’яко, більш по-єврейському. Вона раз у раз поглядала на мене – з цікавості, мовляв, коли вже він нарешті перестане так надокучливо зирити в мій бік. Сукня в неї з шовку-сирцю. Велика товста напахчена жінка поруч зі мною, яка віялом розганяє довкола запах своїх парфумів. Її важка плоть не тримається на пласких ступнях і вже на підйомах починає підійматися вгору. Поруч із нею я відчуваю, як усихаю. – У багажному відділенні бляшаний дашок над газовим полум’ям має форму плискатого дівочого капелюшка. Тішать погляд різноманітні ґратки в будинках. Під склепінчастою аркою Ла Скали ми шукали, де ж вона сама, а тоді, вийшовши на майдан і побачивши її простий облуплений фасад, навіть не здивувалися своїй помилці.