Franz Kafka - Подорожні щоденники. Вісім зошитів

31 серпня.Немовби годинникові стрілки, зводяться снігові вершини на Ріґі.

П’ятниця, 1 вересня.Від’їзд у п’ять хвилин на одинадцяту від майдану Guglielmo Tell. – Шаблонна аналогія заднього сидіння в автомашині й на пароплаві. Каркаси для обшивки на човнах, як у молоковозах. – Кожна посадка на судно – атака.

Поїздка без багажу, рука вільна й може підтримувати голову. – Ґандрія: будинок стоїть позаду решти, лоджії зі строкатими тентами, жодного вигляду з висоти пташиного польоту, вулиці є й вулиць нема. Св. Маргарита з водограєм на причалі. Вілла з дванадцятьма кипарисами під Орією. В Орії не можна, та й не зважишся уявити собі будинок, фасад якого мав би терасу з грецькими колонами – обгорілі будинки лише у вогні виступають у справжній своїй подобі. Маметте: середньовічний чарівний капелюх на дзвіниці. Віслюк під колишньою аркою, вздовж гавані. Остено. Священник у жіночому товаристві. Вигуки геть незрозумілі. Не можна збагнути цілих фраз. Дитина у вікні за підземним туалетом з пісуарами. Лоскітний вигляд ящірок, які шмигають на мурі. Коси Психеї, що спадають на плечі. Мимо на велосипедах проїздять солдати, слуги в готелі вбрані, як матроси.

Карлотта-Ілекс. Скельний дуб; знята з невеличких тварин шкурка. Пасифлора: фізична еквілібристика. Бамбук. Обгорнені старечими скальпами стовбури пальм. Самшит (мирт). Алое (двобічна пилка). Кедр (модрина, що змішалася з його гілками), обвислі, в’ялі віддзвенілі дзвіночки (фуксії). Платани. Кактуси. Магнолії (листя не рветься). Австралійські пальми. Ніжний лавр. Банеподібний рододендрон. Евкаліпт: оголений м’язистий стовбур. Цитрони. Папірус: тригранне стебло, вгорі тростиноподібне. Гліцинія, що обвиває саму себе, величезні платани. Бананове дерево.

Діти на причалі в Менажіо, батько, постать жінки, що пишається своїми дітьми.

У машині, що проїздить мимо, пасажири показують одне одному на хлопців-італійців.

Державний службовець із напівроззявленим ротом (вілла Карлотта).

Француженка з голосом, як у моєї тітки, й солом’яною парасолькою з цупкими пошарпаними краями занотовує до невеличкого записника щось про montagne тощо. – У човні стоїть, схилившися над стерном, обрамлений дугами чорний чоловік. Митник швидко перебирає й оглядає все, що є в кошичку, немовби там – призначений для нього подарунок. Італієць у потягу Порлецца – Менажіо. Кожне звернене до кого-небудь італійське слово проникає до великого простору власного незнання й – незалежно від того, зрозумів ти його чи ні, – надовго западає в голову; власна невпевнена італійська мова не може змагатися з упевненістю італійця і, незалежно від того, розуміють її чи ні, залишається просто непочутою. – Жарт про потяг, що повертається з Менажіо, – непогана тема для розмови. – По той бік вулиці перед віллами – кам’яні будівлі для човнів, із терасами й оздобами. Великі крамниці зі старожитностями. Човняр: peu de commerce. – Митний катер (розповідь про капітана Немо й подорож сонячним світом).

2 вересня.Субота. На невеличкому пароплаві тремтить обличчя. Перед крамницями (Каденаббія) – схожі на фартухи піддашки (бурі з білою облямівкою). Бджоли в меді. Самотня похмура жінка з коротким тулубом, учителька мови. Коректний чоловік у високо підтягнених штанях. Руки його плавають над столом так, немовби він тримає не ножа й виделку, а стільця за спинку. Діти споглядають неяскраві ракети – encore un, цитькають, показують руками. Неприємна поїздка на невеличкому пароплавчику. Відчуття участі в русі надто гостре. Не досить високий, щоб відчути свіже повітря й вільно окинути поглядом місцевість, трохи почуваєш себе кочегаром. Купання між Кастаньолою й Ґандрією на сидіннях, які спорудили ми самі. Мимо проходить гурт: чоловік, корова й жінка. Вона про щось розповідає. Чорний завій, вільного крою сукня. – Як б’ється серце в ящірки. Витрати енергії в одного чоловіка: пізно накриває на стіл у читальній кімнаті, одночасно пиво, вино, Fernet Branca, листівки з краєвидами, стиха зітхає. Невеличкий господарів хлопчик підставляє мені губки, як учила мати, щоб я поцілував його перед сном, хоч доти я з ним навіть не розмовляв. Мені припало до смаку. – Ґандрія: замість вулиць – сходи до підвалів і підвальні хідники. Лупцюють якогось хлопця, глухо вибивають пуховики. Будинок, оброслий і обвитий на причілках плющем. У Ґандрії швачка край вікна без жалюзі, фіранок і шибок. Дорогою від купальні в Ґандрії підтримуємо один одного – такі стомлені. Урочиста процесія човнів за маленьким чорним пароплавчиком. Молоді чоловіки розглядають картини, стоячи навколішки, сидячи навпочіпки, на сходнях у Ґандрії, один у всьому білому, здається, ми його добре знаємо як баламута й мартопляса. – Увечері на набережній у Порлецці. Вже забутий француз із широкою бородою біля пам’ятника Вільгельмові Теллю нагадує нам про його характерну особливість. Цей пам’ятник має таку ринву, як на кухні, – з латуні й каменю.