Наталена Королева - Сторінка з книги

Привезено бранку саме в день христіянського свята Різдва. На помешкання дали їй покій у вежі палати, а їсти – тільки риж і воду. Щоранку вартові провадили лікарку до султанових жінок, з серед яких було в той час 20 немічних.

Незабаром Марія-Франциска вилікувала всіх. Улюблена султанова жінка почала вихваляти лікарку, що вже тоді й сам султан звернувся до неї за лікарською порадою, бо вже кілька років терпів на живіт. Як Марія поставила на ноги й самого султана, то він в нагороду дарував їй волю, ще й такий гонорар, який не часто мають теперішні лікарі – аж 600 дукатів. Та воля була досить куца: все ж таки Марії не було дозволено покидати Стамбул: було жаль втратити таку знамениту лікарку. Марії ж, зрештою, велося тепер непогано: її шанували, а практики вона мала аж надто. Року 1687-го яничари скинули султана Могамеда IV-го, а на його стілець посадовили його брата Сулеймана. У нового султана стали й нові міністри. І коли у голови міністрів-візиря захоріла дружина, покликано знову Марію Воєвін. І тут вона довідалась, що її пацієнтка була христіянкою. Марія вилікувала її, поприятелювала з візиревою жінкою й тут по-перше призналася, що вона родом – туркеня. Про це повідомили нового володаря Дамаску, Ібрагіма-Аґа, що був рідним Маріїним дядьком. Ібрагім-Аґа забрав свою небогу й перевіз її до Каїру. І тут вилікувала вона чимало «безнадійних», і тут придбала собі великої слави. Інакше й не звали її, як «чарівним лікарем». Марія Воєвінова писала щоденник, що й був видрукований р. 1737-го. Між іншим в її щоденнику є такі рядки:

«…Єгиптяне їдять тричі денно й ніколи не переїдають. Не вживають м’яса, не п’ють п’янких напоїв. Мабуть, тому більшість їх мають дуже довгий вік: до 90 і аж до 100 років. Европейці ж їдять надто багато м’яса й п’ють багато вина. І це передчасно гасить їхнє життя». Ці думки і з погляду сьогочасної науки про здоровля (гіґієни) лишаються правдою…

У XVIII-му столітті, коли лікарська наука буйно розвивається, жінок лікарок стає щораз менше. І тільки з другої половини XIX-го століття жіноцтво починає знову цікавитися цією галуззю знання. З того часу число жінок все зростає, і нині по деяких сторонах, наприклад, в Америці, можна здибати більше лікарок, як лікарів.

Чи має будучину жіноцтво на цім полі?

Життя свідчить, що лікарка, особливо при лікуваннях хороб жіночих та дитячих, може мати більше успіху, ніж чоловік, якого немічні жінки соромляться, а діти бояться. Що більше, признаний факт, що праця жінок у лабораторіях та в аптеках є точніша й певніша, як праця чоловіча. Отже, на підставі сказаного можна думати, що в новітній медицині жінка утримає своє місце.

Мовлючи мову про жінок-лікарок, не зайвим буде додати ще кілька слів і про «конкуренток» ученим жінкам-лікаркам, про так званих і добре знаних по наших селах «бабів» та ріжних шептух і знахорок. Дарма, що медична наука з кожним днем відкриває нові обрії, знаходить нові способи поратунку при немочах, робить просто справжні дива, – все ж таки й нині дуже часто трапляється практика й для темних, неосвічених, сільських «чарівників». І не лише самі селяни, а й люди інтеліґентні, високоосвічені, що не вірять ні в чари, ні в забобони або й взагалі ні у що не вірять, радо довіряють «народньому лікарському мистецтву» неграмотних бабів, котрі не то, що не мають найменшої уваги про немочі, які «мов рукою здіймають», а навіть не уявляють собі більших частин-орґанів, з яких складається людське чи тваринне тіло. Анекдотичні «пеські кісточки» або «сердешна кісточка» подостатком характеризують їхні анатомічні знання, як такі ж знамениті ліки – «комарине сало», цілюща на все ростина «немортика», або «вовчий піт» – свідчать про їхні відомости фармакольоґічні, а часті діяґнози жіночих недуг у чоловіків або знаходження «цуцинят» під язиком і т. д. – про їхні способи встановлення й пізнавання хоріб. Мимо того, мабуть, нема людини чи то в селі, чи навіть у місті, котра б не знала особисто того чи іншого випадку, коли така чарівна шептуха-бабуся привела довірливого немічного до каліцтва або й передчасної смерти. А тим часом, повторяю, й неосвічені, й освічені люди все ж таки й по нинішній день, бодай інколи, мають довір’я до «народніх» ліків, до «природніх» лікарів і, переважно, лікарок. Варто поглянути в оповістки першої ліпшої поширеної ґазети, в якій хочете мові, а особливо по ґазетах американських, ще більше – в оповістки калєндарів, – і ви здивуєтесь скільки всяких непатентованих ліків пропонують «природні» лікарі для немічних, переважно на хороби затяжні, хронічні. Це – новітня форма знахорства, яка робить собі славу і великі, здебільшого, заробітки, користаючи з найкультурніших способів інформації та реклями.