Наталена Королева - Сторінка з книги

Українська хатина, помимо старовинних стильових меблів, помимо не всім приступних різьблених сволоків під стелею або питомих архитектурних форм дверей, вікон і т. д., – може враз стати привітною, затишною, мовляв – «давньою», через національні наші килими, ручні гобелени-вишиванки, мережки, гапти. Ще затишнішою стане кожна хатина (не говоримо тут про кухню), коли до її устаткування додати книжок, з відповідними меблями для них. Де нема в житлі книжок – там не вітає дух розуму! Стіни конечне вимагають образів. Найліпше оригінали, або принайменше – ґравюри та дереворити, нарешті – мистецькі світлини. Але найліпше устаткування можна зіпсувати кількома шаблоновими олеографіями або – борони Боже! – групою поштових листівок! З олеодруків можуть сприяти привітности помешкання лише ті, що мають характер раритетів або підкреслюють якусь ідею життя власника помешкання.

Ворогом привітности домашньої обстановки є всяка машинерія: грамофони з величезними трубами, писальні чи рахувальні машинки, навіть машинки до шиття, коли їх виставлено на показному місці. Технічні удосконалення й так занадто вже лізуть нам в очі в нинішнім житті та являються моральним батогом, що невмолимо гонить нас вперед без розмислу й передишки. Тож зрозуміло, не сміє всего цего бути там, де людина глядить собі відпочинку і короткого спокою.

Зате – якнайбільше квітів, китиць, листатих рослин (тільки, щоб не були сірі від пороху та заткані павутиною!), а взимку – так званих «макартовський букетів» – з сухих квітів та рослин. В їдальні на креденсі чи поличці – чудовий формою, барвою й везерунками звичайнісенький гарбуз, громадка червоних яблук у мальованій мисці, китиця стрюків червоного перцю на стіні, пучечок качанів кукурудзи чи навіть «кіска» часнику на тлі старовинної вишиванки – це ті природні прикраси, що, приміщені на відповідному місці, дають вражіння певности в завтрішному дні та говорять про хвальну дбайливість господині, а одночасно яркою плямкою прикрашують той чи інший куточок хати, куди паде мирний погляд людини в спокою.

Але – все це пов’язати! Бо ж затишність, повторюю, це – ансамбль всього вашого видимого майна в одному зв’язку спокійної, некрикливої гармонії, котра – загалом – повинна відповідати вдачі та соціяльному стану господарів хати. Коли ви отримуєте 300–400 золотих місяшно, а маєте модерні срібні тарілки чи оригінали нових дорогих майстрів, – ваші гості почуватимуть себе трівожно у вашій хаті…

Отож, хто має трохи смаку, життєвого такту та розуміє, в чім полягає гармонія взагалі, – той, незалежно від свого матеріяльного стану, зможе досягти утульности свого житла й забезпечить собі назавжди веселу думку в своїй затишній хатині…

Здебільшого гадають, що лише новітня емансипація (зрівноправнення) жіноцтва причинилась до того, що нині так часто здибуємо жінок-лікарок. А тим часом, як свідчить історія, жінки бували лікарками і за прадавніх часів. Можна навіть припускати, що й взагалі лікування почали провадити саме жінки. Бо ж у ті, так звані доісторичні часи, коли тільки зароджувалась на землі людська культура, чоловік мав власне тільки дві справи на свойому обов’язку: нагодувати та оборонити від ворогів свою родину. Здобуваючи їжу для родини, він головне полював та ходив на лови, тим часом, як жінка здебільшого лишалася в своїм берлозі й, коли так можна сказати, дбала про свій дім та виховання своїх дітей. Вона не відходила далеко від свого житла, але живучи у вільній природі, мусіла пізнавати ті чи інші ростини, збирала всяке зілля та коріння, що всамперед робило ріжноманітнішою їжу родини. Безперечно, що вживаючи тих чи інших ростин на їжу, прадавня жінка мусіла, бодай мимовільно, робити ті чи інші спостереження над ними й помічати, що ті чи інші ростини певним способом впливають на самопочуття її та її дітей. По-друге, будучи невідлучно біля дітей, що мусіли коли-не-коли почувати себе недужими та раз-у-раз робили ту чи іншу шкоду, не могла вона сама, не чекаючи повороту чоловіка, не спробувати дати якусь раду в наглому випадку захорування чи при наглому нещастю своїх дітей. Нарешті її чоловік, що майже беззбройний виходив на полювання диких і страшних звірів, у боротьбі з ними часто мав більші чи менші поранення й нерідко повертав додому в такому стані, що на якийсь час утрачав здібність виконувати свої головні обов’язки супроти родини. Отже не тільки з почуття товариського, чи мовлючи по-нинішньому, не лише з мотивів гуманности, але й з причини конечності жінка мусіла доглядати слабого чоловіка та шукати всяких способів повернути йому здоровля й силу для дальшої його чинності. Тож виходить, саме жінка мусіла на світанку людської культури брати на себе чинність лікарську.