Наталена Королева - Сторінка з книги

У людей небагатих, але переважно з тих, що з діда-прадіда живуть в тому самому житлі, найчастіще подибуємо затишність, дарма, що в такім житлі нема нічого виняткового, нічого вишуканого, екстраваґантного, блискучого, дорогого. Збір найпростіших предметів, але ж дібраних людьми зі смаком, розставлених умілою рукою, котра старанно шукала гармонії ліній і тонів, часто дає такий мелодійний образ, ніби всі ті простісенькі річі співають тихої, милої вам ще з дитинства, колискової пісні.

Напевне не одна з читачок, що відчуває привітність житла, спинялась зачарована, потрапивши випадково в таке помешкання. Не одна щиро й з примішкою здивування при такій нагоді говорила скромній господині:

– Як же у вас затишно!.. Здається, не пішла б звідси!..

Та ж, можливо, що не одна також і не знайшла відповіді, що, власне, її тут привабило, в чім криються чари тієї нецінної простої обстановки, що так напоєна теплом і затишком?..

Оглядаючись на розміри нашого часопису, мусимо говорити коротко. Тож – одна з таємниць привітности житла полягає всамперед у характері предметів устаткуваня, що наповняють наше помешкання. Головною вимогою є, щоб вони були «не чужі», здавна знайомі, рідні вашій душі. Одного разу на виставці сподобався мені чудової роботи різьблений, ґотичний, німецький кабінет з чорного дуба. Я купила ті меблі; однак, коли треба було мені написати навіть трохи важнішого листа, мусіла переходити до будуару: на тих «чужих» велетенських фотелях людина почувала себе пригнобленою, обважнілою, з нерухливими думками. Отож, – характер обстановки, до котрого ми привикли з дитинства, або – ще далі: в тій чи іншій мірі національний є найближчим оточенням нашій душі.

Другою прикметою привітности – згадана вже вище гармонія, тобто приспосіблення одної річі до другої в їхньому зборі. Який несмак в’язати, як це тепер часто роблять, прості англійські чи финські меблі з ручними орієнтальними килимами та ренесансовою порцеляною. Або ж – просто жах дивитись на бамбусові столички та стільчики, поставлені на старовинний український килим, над яким висить олеографія в красках – копія відомого образу (переважно – «Острів мертвих» Бекліна)!.. Такі сполуки «кричать так розпучливо», що з наповнених ними помешкань завжди втікає всяка тінь спокою. Взагалі найбільшою беззв’язністю вражають окремі річи ріжних стилів та великого скоку в ціні: навряд чи хтось додумається приставити до некрашеного кухонного стола так званий Вольтерів фотель чи ультра-модерне кубістичне сідало. Хата з мішаним устаткуванням завжди нагадує собою крамницю староречника.

Затишна, привітна хатина ніяк не вимагає того перебільшеного «порядку», коли всі стільці стоять, вишиковані, мов вояки на муштрі, коли у всьому є повна, на сантиметри виміряна симетрія і т. д. Навпаки, певний, але навмисний безлад, мистецька асиметрія роблять хатину оживленою, не закам’янілою, творять атмосферу сподівання, що тут ви знайдете миле приняття й веселу думку. Лише, як завжди в мистецтві, господиня наперед мусить вишукати композицію, причепурити дійсність, мовляв, «підмалювати» чи трохи прифальшувати природність. Кинута немов випадково, з поспіху квітчаста хустка на спинку стільця дає далеко більш краси, як та ж хустка, чепурно прип’ята цвяшками на стіні, дарма, що в першій позиції, може, й прекрасного її взору майже не видко. Бо ж фактичне житло не може мати нічого спільного з виставкою чи крамничною вітриною, і в ньому мусять бути напохваті ужиткові річи. Очевидно, що в брудній хаті тяжко сподіватись привітности. В неприбраному, запорошеному, неохайному, пауками помережаному житлі не відчуєте приємного затишку: вас невільно тягтиме геть, на свіже повітря. Одначе й надуживання надмірної, «вченої» гігієни обстановки (модерне замикання в шахви всього устаткування!) так само не надає привітности житлу. В таких хатах і мухам нудно.

Поминаючи багато інших моментів, вважаю, однак, за найкращу прикмету привітности житла – вміння надати своєму помешканню такий вигляд, ніби в ньому вже прожило кілька поколінь ваших родичів та свояків. Коли пощастить вам утворити отой кольорит так званої контюніїти (тяглости) життя даної родини, бодай і штучно, тоді ви враз досягнете того, що ні вам самим, ні вашим гостям ніколи не видаватиметься ваше житло холодним.

Досягти ж цього легше, як може кому здатись з першого погляду. Найсамперед треба мати готову думку. Потім – уважно простудіювати кожну річ, котру вносите в хату. Треба кожній знайти її властиве місце: одній – на показі, іншій – у затінку. Нарешті, поповнивши комплект річей бодай і бутафорськими, але такими, які могли б бути у ваших попередників, тобто річами старовинними. Взагалі в старовині більше чару, як гадає сучасне людство, що навипередки гониться за модерним. Бо ж модерність, здебільшого, ще неоформлене шукання, тим часом, як старовина – викінчена досконалість. Тому то ніколи модерний мистецький твір не був оцінений так, як твір часів старих, хоч, об’єктивно кажучи, модерний може бути, порівнюючи, й вищим у своєму мистецтві. Бо такий вже порядок у світі, що Мани та Лари освячують характер фамілії, а Пенати лише доповнюють її новими рисами, з котрих далеко не всі зазнають освячення й пошани від прийдешніх.