Наталена Королева - Сторінка з книги

Легко припустити, що якимсь поодиноким з давньовічних жінок пощастило на підставі повторного досвіду, як нині говоримо емпірично, прийти до висновків, що ті й ті трави, ті й ті квіти, ті й ті коріння, тобто всамперед ростини, мають певні лічничі властивости. Одні спиняють кровотечу, інші прискорюють заживання ран, від інших гинуть чи зникають з тіла паразити і т. п. Такі жінки, маючи в руках певні секрети, мусіли робити на інших сусідів вражіння знахарок, що їм відомі ріжні незвичайні річі й тими річами вони можуть досягати чарівних, дивовижних наслідків. Так повстали чарівниці, що потім їм дано дуже неподібну від назви теперішніх лікуючих жінок – відьми. Отже, можна гадати, що чарівниці та відьми, коротко сказавши, й були праматірями мистецтва лікування недуг, що тепер звемо медициною, коли говоримо про лікування людей, або ветеринарією, якщо думаємо про лікування господарських тварин.

Повторюємо, що все сказане вище можна собі лише припустити, бо – невидима річ, не маємо про це писаних джерел. Зате ближчі до нас часи полишили нам уже певні документи. З того довідуємось, що жінки, котрі провадили лікарську практику, студіюючи лічничі ростини, звертали одночасно увагу й на іншу галузь медицини, котру нині звемо токсикольоґією, тобто наукою про отрути. Можемо припускати, що й цій науці початок також поклали жінки-чарівниці. Знаючи цілющі властивости ростин, мусіли вони знати й властивости отруйні. Чи знали вони й засоби протиотруйні, то інша річ. Але ж, як говорить стародавня історія Риму, з свого знання отруйних ростин тодішні жінки користали не для продовження, а для скорочення людського віку. Наймення Локусти та Канідії в тих часах викликали неспокій і тремтіння навіть у всемогутніх римських цісарів. Та це – чорні тіні, що лише дають темніше тло для ясних жіночих постатей, котрі своїм мистецтвом лікування облегчували страждання немічних.

Так, наприклад, напів-лєґендарна постать старо-єгипетської Ізиди [6] Вважається, що богині Ізиді (та хто може з певністю сказати, чи лише їй, а не її ще давнішим попередницям?!) приписують також винахід навмисного посіву збіжжя для збирання зерна. Отже можна припускати, що прадавня жінка збирала ростини і на те, щоб у випадку хороби чоловіка чи невдачі його полювань та ловів мати в запасі бодай ростинну їжу. Для того ж, щоб не ходити далеко від житла на розшуки потрібних для поживи ростин, вона й могла додуматись сіяти їх (тобто культивувати) при своїй оселі. Отже не виключене, що не тільки медицині, а й всьому хліборобству початок поклала жінка. , про яку говорилося, що вона «знала таємні сили ростин» і «таємні лікування», протягом століть зросла до постати божеської. Ізиду визнали дальші покоління за богиню, на честь її будували храми, співали гимни та молилися не тільки самі єгиптяни, а й пізніші чужинці римляни.

Славнозвісний грецький поет – Гомер у своїх піснях-думах, що звуться епічними поемами давновіку, оспівує Гекамеду, котра лікувала вояків. Гекамеді в її праці допомагала й всесвітньо уславлена тогочасна грецька цариця «прекрасна Гелена», що з-за неї розпочалася відома «Троянська війна». Власне цю красуню Гелену треба було б визнати за прототип тієї всім нам добре відомої з останньої війни скромної постати «військової сестри жалібниці», що несла першу поміч пораненим воякам.

Одначе в стародавній Геляді (тобто Греції) закон забороняв жінці бути правною (лєґальною) лікаркою. Тогочасні-бо чоловіки вважали, що жінці личить тільки «сидіти в хаті та прясти вовну». І цікаво тут зазначити, що в жадній культурній країні того часу жінка не була такою безправною, як саме в тій Геляді, з якої потім і розійшлася по світі вся нинішня цивілізація, мистецтва та науки!

Одначе жінки не хотіли пристати лише на долю «матері родини» та хатньої невільниці, до чого примушували їх закони, витворені чоловіками. Ріжними манівцями жінки стреміли вийти на ширший шлях з гінекею (тобто «бабниця»). Отож і можлива була більш-менше за тих часів така історія однієї жінки-лікарки. В місті Атенах була молода й завзята дівчина на наймення Аґнодіка, яка, не зважаючи на заборони, ухвалила присвятити себе медицині. Для того вона переодягалась за юнака й разом з іншими юнаками студіювала мистецтво лікарювання. А вистудіювавши, досить довгий час у Атенах таки й провадила лікарську практику. Та сталося якось, що в Аґнодіку закохалася одна вельми красна атенська пані. Не маючи іншої ради, Аґнодіка призналася їй у своїй таємниці. Та видко та пані не була ні з дуже розумних, ані надто добрих: вона почувала себе так ображеною, що оскаржила Аґнодіку перед судом, що лікарка «дурить людей». Перед аеропаґом (судилищем) вдячні Аґнодіччині пацієнти, яким вона добре помагала при занедужанні, вставилися за нею, посвідчили, що якраз людей вона «не дурить», лікує знаменито й вимагали для неї виправдуючого вироку. І суд не тільки не покарав Аґнодіку за порушення закону, але після цього скасовано й самий закон про заборону жінкам бути лікарками. А що такі потім і були в Геляді, є й на те писані посвідчення: наприклад, славнозвісний тогочасний лікар Галєн у полишених ним писаннях згадує не про одну жінку-лікарку.