Наталена Королева - Сторінка з книги

У наших людей, як відомо, гарні жіночі черевички відограють чималу ролю у відносинах закоханих. Коли «кум до куми борзенько йшов», то він конче мав «у тім кулі – черевички кумці-голубці» і т. д. Коли коваль Вакула вирішив за всяку ціну здобути Оксану, він не вагався сісти верхи на чорта й прудкіш, як на аеропляні, чкурнути з Диканьки до Петербурґу, щоб здобути своїй коханій цариці черевички. Не раз і не два наші лицарі – одчайдушні запорожці накладали своїми буйними головами, намагаючись відняти красні черевички у якоїсь з султанських жінок, щоб подарувати їх своїм коханкам у Придніпрових хуторах. Бо наше жіноцтво з виїмково гарною, сухою й маленькою ніжкою здавна любило й хизувалося чепурним взуттям…

Велику символічну ролю відограють черевички і в житті молодят на Сході. Так, наприклад, коли мусульманські батьки остаточно договоряться між собою про шлюб своїх дітей, то в першу по тому п’ятницю заручена в супроводі старшої жінки виходить у садок, де на неї чекає нарічений з красними черевичками. Він подає їх або й сам взуває молодій, котра тоді на хвильку відхиляє заслону з свого таємничого обличчя…

Коли мусульманка не хоче пустити в свої покої чи «на жіночу половину» дому свого чоловіка, вона не потрібує вибріхуватися, що в неї «страшенно болить голова», а лише становить перед порогом свої чи своєї гості черевики, – й тоді найстрашніший «східний деспот» не зважиться переступити порога.

Багато можна було б розповісти й про всякі інші звичаї, зв’язані у ріжних народів з черевиками, хоча б почавши з старих римлян, котрі посилали пару нових сандалів коханці, якою переставали цікавитись. Але ж і це вивело б нас далеко за межі нашої статті.

Тому наприкінці зазначимо лише, що аж до XIX-го віку техніка виробу взуття лишалася майже без зміни та сама, яку бачимо на згаданому старо-єгипетському малюнку з-перед 2500 років перед нами: шило, дратва, триногий шевський стілець «колодка», чи «копито», й тому подібне всім відоме причандалля, що й тепер ще з нього досить широко користають шевці та чоботарі на всім світі.

Але з XIX-го віку починається механізація шевського промислу. Перший крок у цім напрямі зробив німецький швець Ґранц , що почав уживати для прибивання підошви деревляних гвіздочків. З того приводу було вигадано машинку, що виробляла ці гвіздочки-«фльоки». Потім повстала машина до шиття. Спеціяльні машини до шиття обуви вигадав і удосконалив мурин Джон-Ернест Марцеліґер . Видима річ, як це звичайно буває, той винахід, дарма, що був великої технічної ваги, не приніс користи своєму авторові, бо чоботарську машину визнано аж по смерті винахідника-мурина.

Сьогодні найбільшою фабрикою механічної обуви є фабрика чеського підприємця Томаша Баті в Зліні на Мораві. Це европейське та ще й слов’янське підприємство за короткий час (трохи більш як за 10 років) перемогло всі неслов’янські европейські підприємства того роду і тепер дуже змагається з підприємствами американськими. Загалом у Зліні виробляють більш, як 100 000 пар взуття денно. Працюють там тисячі робітників. Крамниці Батьової обуви існують не тільки в кожному більшому містечку Чехословаччини (поверх 200), але скрізь по світі… Коротко кажучи, Т. Батя є першим світовим виробником взуття, яким має повне право величатися молода Чехословацька Республика.

Що більш маємо в покої декоративного мистецького матеріалу, – то затишніша й миліша буде наша хата. Дуже приємною оздобою кожної хати, кожного покою – це мальовані полички по стінах. Але особливо гарно виглядають полички, зроблені таким чином, щоб під самою дошкою полички містилася довга рама, здебільшого поділена на кілька чи й кільканадцять окремих рямців, куди вправлено чи то малюнки і змістом, і барвами згармонізовані в цілість (серіяльно), або добрі, мистецькі світлини. Під такою поличкою повинен звішуватись додолу килимочок чи вишиване пано (саморобний ґобелен), везерунок якого своїми барвами відповідає як до тих образків, так і до загального тону світлиці. На поличках можна поставити декоративні, оздобні річи, переважно вазочки чи мисочки, а також, всуміш з ними, і всякі ужиточні предмети, котрі повинні бути на-похваті. Така мішанина річей оздобних з практичними надає устаткуванні природности. Воно не виглядає, мов збірка музейних річей, виставлена виключно на показ, а навпаки – в ньому відчувається живе і смаковите індивідуальне життя.

Такі полички, як тут описано, можуть бути короткі й довгі – на всю довжину стіни, від рогу до рогу. Можуть бути вище й нижче уміщені. Тоді ж, коли їх прибито високо, близько до стелі, найліпше становити на них на-руб мальовані тарілки народнього виробу. Добре підобрана серія тарілів всуміш з куманцями, або більшими глечиками чи вазами дадуть премилу для ока оздобу кімнати, а всій хатині (особливо – їдальні або більшій кухні, де також і їдять) нададуть характеру теплої гостинности й ласкавої привітности.