Леся Українка - Кращі твори (збірник)

© Скупейко Л. І., упорядкування, вступна стаття та примітки, 2012

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля, видання українською мовою, 2012

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2012

Одним із перших, хто збагнув світову велич творчого генія Лесі Українки, був Михайло Грушевський. У вступному слові до матеріалів, опублікованих у «Літературно-науковому віснику» за 1913 р. і присвячених пам’яті письменниці, він писав: «…Вже перші 10–15 літ поставили її в перші ряди сучасної поезії. Одначе тільки в останнє п’ятиліття починається сей величезний, нестримний поступ її, якийсь титанічний хід по велетенських уступах, не рушених ніякою людською ногою, де кождий крок, кождий твір означав нову стадію, відкривав перед очами громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів. Глубоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню переломову добу, ся творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськости […] В інших обставинах, ніж ми живемо, її твори переходили б в вибрані круги світової інтеліґенції, знаходили б тут тонких цінителів і адептів […] Смерть перервала сю путь у вселюдські простори. Але для нашого письменства і те, що вона встигла дати, зістається вічним даром, новою стадією розвою, історичним моментом в нашім культурнім, національнім поступі» [1] Грушевський М. Пам’яти Лесі Українки // ЛНВ. – 1913. – Т. 64. – Кн. 10–12. – С. 10–11. .

Леся Українка (справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Її мати – Ольга Петрівна – походить із роду Драгоманових і доводиться рідною сестрою Михайлові Драгоманову. Згодом відома як українська письменниця і громадська діячка (літературний псевдонім – Олена Пчілка), вона відіграла провідну роль у формуванні літературних інтересів своїх дітей, зокрема Лесі та її старшого брата Михайла. Батько – Петро Антонович Косач – був родом із Чернігівської губернії, закінчив Київський університет, здобувши юридичну освіту, брав участь у діяльності «Старої громади» (разом із М. П. Драгомановим, В. Б. Антоновичем, П. Г. Житецьким, М. В. Лисенком, М. П. Старицьким та ін.), служив високопосадовцем (головою з’їзду мирових посередників) «по крестьянским делам» і, хоч, за його словами, не був «огнепоклонником», усіляко підтримував, зокрема й фінансово, літературні захоплення своєї родини.

За спостереженнями Ольги Косач-Кривинюк, молодшої сестри Лесі Українки, з усіх шістьох дітей вродою й вдачею Леся найбільше була подібна до батька: такі самі риси обличчя, колір очей і волосся, середній зріст, тендітна постать; обоє однаково лагідні, доброзичливі, надзвичайно делікатні у стосунках із людьми, терплячі й витривалі, бездоганно принципові, виняткової сили волі й порядності, мали напрочуд гарну пам’ять.

Дитинство Лесі Українки минуло на Волині, зокрема в с. Колодяжному, поблизу Ковеля, куди у травні 1882 р. переїжджають Косачі. Віднині Колодяжне стає «малою батьківщиною» для них, особливо для дітей. Ольга Косач-Кривинюк згадувала: «Ми, діти, так органічно зрослися зо всім колодяженсько-полісько-волинським, що уважали себе тоді і потім не за чернігівців, як батько, не за полтавців, як мати, а за волиняків-поліщуків» [2] Косач-Кривинюк О. З моїх споминів // Спогади про Лесю Українку / Упоряд., вступ. ст. та коментарі А. І. Костенка. – К.: Рад. письменник, 1963. – С. 59. . Чарівна природа волинського краю, поліські повір’я, обряди і звичаї, народні пісні й танці, казки, прислів’я – усе це стало невід’ємною часткою їхнього внутрішнього світу.

Освіту Леся здобувала під безпосереднім керівництвом своєї матері. З 1881 р. вона разом із братом Михайлом і сестрою Ольгою починає приватне навчання за програмою чоловічої гімназії. Вивчає грецьку й латинську мови, з допомогою матері – французьку й німецьку, згодом англійську, італійську та ін. Бере уроки гри на фортепіано у дружини М. Лисенка Ольги Деконор. Пізніше в листі до О. Кобилянської Леся Українка писала: «Не робіть собі такої великої ілюзії з моєї “широкої освіти”. Запевне менше знаю, ніж Ви, бо навіть жадних шкіл не покінчила і взагалі систематично вчилась тільки до 14 років, а потім пішла “на власний хліб”, себто вчилась тільки того, що мені подобалось, а читала все, що запорву, без жадної заборони. Правда, коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію, громадське життя і т. і.» [3] Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. – К.: Наук. думка, 1978. – Т. 11. – С. 117.